"Сьогодні минає 147 років від дня народження отця Василя Антонича, батька поета Богдана Ігоря Антонича. 15 травня 1879 року у с. Чертеж Сяноцького повіту на Лемківщині (зараз територія Польщі) у сім`ї сільського господаря Антона Кота та Євдокії Гуски народився син Василь. Василь Кот навчався у Сяноцькій гімназії. Після закінчення гімназії вивчав теологію у Львові та Перемишлі. У 1906 році одружується з Ольгою Волошинович (1883 р. н.). Василь Кот в Перемишлі висвячується на священника, і змінює своє прізвище з Кота на Антонич.
Після висвячення о. Василь був скерований асистентом на парафію до Нижанкович (1906–1908), опісля асистентом до с. Топільниця біля Старого Самбора (1908–1909), а тоді адміністратором до Новиці (1909–1910), а вже в 1910–1911 рр. він адміністратор у Павлокомі Березівського повіту, ним же був у Мацині Великій Горлицького повіту (1911–1913), адміністратор с. Липовець Сяніцького повіту (1913–1918), адміністратор у с. Ясель Сяніцького повіту (1918–1919). Від 1919 по 1927 р. адміністратором та парохом у с. Волиця Сяніцького повіту.
5 жовтня 1909 року у сім’ї Антоничів народився єдиний син Богдан Ігор Антонич, згодом відомий український поет.
З 1928 по 1939 р. о. Василь був парохом у церкві Успіння Пресвятої Богородиці УГКЦ у селі Бортятин на Мостищині. За десять років свого служіння у Бортятині отець зробив для села неоціненно багато: побудував муровану церкву, крамницю, разом з директором школи Олексієм Кулиничем побудували школу. Десятиліття служіння отця Антонича у Бортятині - це десятиліття культурного, духовгого відродження села.
Помер отець Василь у 1947р. Похований на бортятинському кладовищі.
Я є спокійний, наче тиша на воді,
я маю досить, досить сили,
щоб не боятись навіть і тоді,
коли загляне в очі лилик.
Як затріпоче крилами над мною
і вжалить зір, налитий кров’ю вщерть,
то буде мовою німою
одне-одніське слово — смерть.
Бо навіть привид чорний смерти
душі моєї не розстроїть струн.
О Боже, дай, щоб навіть впертий
мене ніколи не зігнув бурун.
О Боже, дай, щоб я в змаганні
стояв, мов скеля, проти орд,
щоб смерть моя була — останній
гармонії акорд.
Богдан Ігор Антонич
Щороку в день народження отця Василя Антонича відвідуємо могилу отця Василя Антонича і їмості Ольги Антонич. Не залишили цієї традиції і цьогоріч. А потім у нашому музеї відбулася Музейна вітальня, на якій ми говорили про те, яку вагому роль відіграв отець Антонич у житті нашого села у 30-ті роки ХХст. Невтомний трудівник на духовній ниві, він був і чудовим господарем у селі: за його ініціативи громаді вдалося побудувати церкву Успіння Пресвятої Богородиці, школу, крамницю і заклав банк, який називався "Щадниця Стефчика".
Вічна і світла пам`ять родині Антоничів", – розповідають у музеї-садибі Родини Антоничів (Бортятинська філія Львівського музею історії релігії).
Джерело інформації:
Богдан Ігор Антонич
Коментарі