У Великий Четвер, день встановлення Ісусом Христом святої Тайни Священства, молимось за всіх священників, капеланів, єпископів, монахів та монахинь, всіх кому Бог дарував це покликання!
Ділимось з вами уривком з інтерв’ю Блаженнішого Любомира, де він роздумує про свій священичий шлях та покликання:
«Я походжу зі священичої родини. У нашій родині було багато священників: мій дідуньо священник, батько моєї мами священник, мій прадід священник, мій дідо по батькові був сином священника, тобто прадід – отець Дмитро. Кажучи по-світськи, в нашій родині вже склалася така традиція.
Але, знаєте, віруючі завжди бачать такі покликання в дещо іншому світлі. Господь Бог через наших батьків дає нам дар життя, а також певні таланти, але крім того, кожен дістає від Господа Бога покликання, немовби запрошення до якоїсь особливої діяльності. І ми переконані, що таке бажання стати священником чи монахом/монахинею – це Божий дар.
Я хотів бути священником так менше-більше, починаючи з 10-го року життя. З доручення батьків моя бабуся завела мене до монастиря отців-редемптористів у Львові, де я роджений, бо вони мали середню школу (гімназію), яка не була лише для монахів, хоча мала виразно монаший характер. Монахи цю школу вели, виховуючи у відповідному дусі. Проте тодішній ігумен сказав: «Дуже гарно сину, що ти хочеш бути священником-редемптористом, але знаєш, такий час тепер (то був 1943рік), що може краще, як би ти пішов до звичайної нормальної гімназії, а коли завершиш навчання, побачимо, яка буде ситуація, то зголосишся».
Ну, і з тим ми повернулися додому. Кілька років пізніше, коли мені виповнилося 16 років, ми вже були поза Україною, в Австрії. У 1949 році ми переїхали до Америки (США), де я спочатку навчався в середній школі при духовній семінарії, відтак – у коледжі в Стемфорді та колегії Св. Василія, а після цього закінчив богословські студії у католицькому університеті у Вашингтоні. Одним словом, я зміг здійснити мрію, бо цілий час хотів бути священником».
Джерело інформації:
Покоління Любомира Гузара
Коментарі