«Євангеліє: Йо. 12,1-18
З нагоди нинішнього свята урочистого входу Господа нашого Ісуса Христа в Єрусалим запрошую спільно похилитися над Божим словом, бо, можливо, і ми, подібно як апостоли, хоч перебуваємо в гущавині євангельських подій, не розуміємо до кінця їхнього справжнього змісту.
Не розуміємо, подібно як апостоли, жесту Марії, сестри Марти і Лазаря, з Витанії, яка, прийнявши Ісуса до свого дому, вилила на його ноги дорогоцінне миро, вартість якого була співставна з річною зарплатою рільника.
Марія робить цей жест помазання дорогоцінним миром ніг Ісуса, бо любить Його усім своїм серцем, а серце має інші правила і закони, ніж розум. І на цьому полягає євангельська мудрість, яка закликає нас любити Господа Бога нашого усім нашим серцем. Як часто наша любов до Господа не сягає навіть нашого розуму. Ми радше залишаємося на рівні егоїстичного зосередження на собі і на наших земних невпорядкованих потребах. Ми не готові любити Господа, а керуємося радше власними інтересами, використовуючи нашу близькість до Ісуса для власної вигоди і користи. Тому не дивно, що у вирішальні моменти, коли має показатися, чи ми справді любимо Бога всім нашим серцем, ми зраджуємо Його як Юда, відступаємо від Божого закону, або ж, подібно як інші апостоли, розбігаємося навсібіч, покидаючи Ісуса напризволяще розлюченого натовпу, який панує нині у світі. Як часто Ісуса нині розпинають на наших очах і зневажають Його за мовчазної згоди Його учнів, які бояться відкрито стати на захист євангельської правди, на захист Господа Ісуса! В неділю виспівують у храмі «Осанна», а вже у понеділок стають байдужими свідками Його приниження, несправедливого засудження і смерти, або – ще гірше – самі розпинають Його своїми гріхами і невірностями.
Ісус з великою вдячністю приймає жест Марії, бо вона вже у цьому моменті виконує послугу мироносиці, - однієї з тих жінок, які за тиждень раннього ранку спішитимуть до Його гробу і удостояться – за їхню щиру і відважну любов – першими довідатися вістку про Воскресіння.
Ще важче дається збагнути апостолам і нам царська постава Ісуса. Так, Він є Цар, який увіходить урочисто до свого міста. Проте, його народ не розуміє закону Його царства, яким є не насилля і поневолення, але служіння у любові і жертовності для їхнього спасіння. Ісус є Царем, який не приходить, щоб поневолювати і визискувати свій народ, подібно як цар Ірод – їхній земний цар, чи Пилат – намісник римського цісаря і очільник окупаційної влади на місцях.
Ісус є Царем, який приходить не щоб тріумфувати, але щоб служити і віддати своє життя за свій народ. Він – «Добрий Пастир», який віддає своє життя за свої вівці, а не наймит, який хоче ці вівці стригти, і при першій же небезпеці втікає геть поза кошару, полишаючи овець напризволяще розлюченим вовкам. Скільки таких розбійників і наймитів ми знаємо із нашої новітньої історії: понаживали собі незчисленні багатства коштом народу, а при першій же небезпеці втекли світ за очі!
Ісус вказує на інший шлях до величі і слави: шлях милосердного і самовідданого служіння задля добра іншої людини, а не задля власного достатку, слави, влади і розкошування. Тому, так як Він був зворушений щирим і великодушним жестом Марії, так не дає себе зворушити повним ентузіазму викликам народу. Він вже чує, що цей народ, який сьогодні вигукує: «Осанна!», за кілька днів жадатиме у Пилата Його розп’яття. Бо Він не відповідає їхнім уявленням про те, як має розвиватися країна і як слід подолати насильство ворогів і ті проблеми, від який вони страждають вже так довго, а коренем яких є гріх.
Як часто ми не робимо над собою духовного зусилля, щоб намагатися збагнути суть Божого Царства, яке приносить нам Господь Ісус! На словах ми кажемо нерідко правильні речі і слова, проте, у наших діях виявляємо своє повне нерозуміння того, що означає любов, яка є наріжним каменем і суттю Царства Божого. Любов, яка готова служити, а не визискувати, любов, яка «не шукає свого», а дає себе, любов, як з бажання спасти свого ближнього готова іти назустріч власної Голгофи, назустріч смерті.
Пригадую ще один випадок: Як тільки почалася повномасштабне вторгнення росії в Україну, я поїхав до Києва і служив у Патріяршому соборі. Після Літургії до мене підійшов молодий чоловік і сказав: «Владико, благословіть мене, я завтра вирушатиму на фронт. Боюся, але інакше не можу». Любов – це не самовпевнені пошуки земної слави, але смиренне визнання своєї слабкості і проханням про Божу силу для служіння, для віддання свого життя за інших.
Саме таким є наш Господь і Цар, якого ми сьогодні вітаємо нашими піснями і молитвами. Диявол прагне переконати нас: Світом керують гроші і влада. Але Ісус проголошує: Ні! Світом керує і світ спасає і відновлює любов – жертовна, самовіддана і вірна.
Просімо про дар такої жертовної і вірної любови. Якщо ж відчуємо, що заперечили законам нашого Царя і Його Царства, зробімо так, як св. Петро: заплачмо цими днями над нашими гріхами і киньмося в Його розпростерті і милосердні обійми, благаючи у святій Сповіді прощення наших гріхів і зрад. Тоді і наше серце просвітиться світлом воскресіння і ми зможемо в радості і новій надії святкувати Його і нашу Пасху – перехід від смерті до життя. Амінь», – Владика Богдан Дзюрах, Апостольський екзарх у Німеччині та країнах Скандинавії.
Джерело інформації:
Bohdan Dzyurakh
Коментарі