БУТИ ЛЮДИНОЮ
#ПамʼятіБлаженнішогоЛюбомира 6
«Бути людиною! Простота, людськість та мудрість Блаженнішого Любомира» ч. 6
Відкривати і утверджувати людяність у собі
Додам наприкінці цих роздумів, що мрія Блаженнішого Любомира «бути людиною» не обмежувалася власною особою (це, властиво, було б запереченням людяності в її євангельському сенсі, бо мало б присмак егоїзму, заперечення любові). Він бажав того, щоб кожна особа осягала мету свого земного покликання — бути людиною.
Як вірний син своєї Церкви і рідного народу, патріарх прагнув, щоб на засадах людяності преображалося українське суспільство. І сам, без сумніву, був одним із каталізаторів таких змін, сприяючи їм у найбільш переломних моментах новітньої історії українського народу — молитвою, словом, прикладом.
Ось як він писав про це в контексті Революції гідності: «Ми хочемо, щоб в Україні жило багато гідних, свобідних людей. Революція людської гідності — це вступ до держави, яку будують справді вільні люди, свідомі свого походження від Бога і своєї природи «на Його образ та подобу», покликані чинити одне одному добро і тільки добро». У цьому вислові дуже синтетично виражені всі богословські, суспільно-етичні та державотворчі імплікації буття людиною: від свідомості створення на образ і подобу Божу, що є основою великої гідності та справжньої свободи людської особи, і аж до перетворення суспільного і державного ладу через чинення одне одному «добра і тільки добра».
Тому можемо сказати, що буття людиною є дане, а водночас — завдане кожному з нас. Бо, покликаючи нас у земне буття та створюючи на свій образ і подобу, Творець заклав у нас великий потенціал, можливість богоподібності, що веде до повного розквіту нашої людської природи.
Водночас, як видно із численних висловлювань Блаженнішого Любомира, ця мета не осягається автоматично, сама собою. Її досягнення вимагає витривалої, послідовної й щоденної праці з боку людини. Інакше ми не те що не здійснимо свого життєвого завдання, а змарнуємо навіть той початковий дар, який отримали від Бога на старті життєвої дороги. Говорячи словами Любомира Гузара, «ми не сміємо бути дикунами… мусимо бути високоякісними людьми. І над цим треба працювати».
Є багато аспектів людяності, які кожен із нас повинен відкривати й утверджувати в собі. Скільки є людей у світі, стільки й доріг до повноти людяності, стільки й засобів, щоб досягти мети вибраною дорогою. Проте, мабуть, найбільш дієвим засобом на цій дорозі є зустріч із Людиною — Христом і тими, хто собою Його нам об’являє. Тоді, за умови, що ми свідомо не чинитимемо перешкод для благодаті, такі зустрічі неминуче приводять до нашої внутрішньої зміни, нашого перетворення, преображення.
Як каже прислів’я, «з ким поведешся, від того й наберешся». Хто зустрічався з Блаженнішим Любомиром, може підтвердити, що така зустріч була неначе «дотиком до вічності», коли кожен відчував близькість справжньої, Божої людини, яка допомагала пробудити і відновити людяність у тих, кого зустрічала на своєму життєвому шляху.
Закінчення
Можливо, поки ми роздумуємо над людяністю Любомира, він сам із вічності крокує, як стародавній Діоген, по нашій грішній землі, тримаючи в руці світильник Слова Божого, і пильно роздивляється навколо. Ми вже здогадуємося, чого, або точніше — кого він шукає. Шукає людину.
Він бачить тих, кого йому надзвичайно шкода, бо вони втратили Божу подобу, зранили гріхами свою людську природу, спотворили своє людське обличчя. І хоч вони дуже часто мають великий вплив і владу в суспільстві, народ не називає їх людьми у вищеописаному сенсі. А Блаженніший Любомир, погоджуючись із такою оцінкою з боку свідомих громадян, переконаний, що «з такими людьми ми України не збудуємо, навіть за п’ятдесят років».
Проте, на щастя, у своїх пошуках він ще за земного життя зустрічав людей у повному, Божому сенсі цього слова. Він називав принаймні дві категорії осіб, «від яких випромінює щось дуже людське». Це — захисники нашого народу та волонтери.
Наш старець висловлював переконання, що «добро в серцях щойно згаданих осіб дарує надію, що таки будемо мати справді свою державу, у якій правда, справедливість, суспільне благо будуть доступними для всіх громадян». І бажав, щоб «якнайбільше громадян захоплювалися прекрасним прикладом і старалися ставати людьми».
А тим часом Блаженніший Любомир продовжує свою вічну мандрівку і свої пошуки людини. Наближається до нас, до мене і до тебе, дорогий читачу і дорога читачко. Не знаю, як вас, але мене бентежить думка, якою буде його реакція, коли він натрапить на мене… Чи він зупиниться і усміхнеться, чи пройде повз, щоб продовжити пошуки людини?
+ Богдан Дзюрах
https://archives.ugcc.ua/.../chetverta_chastina_proiektu...», — Владика Богдан Дзюрах, Апостольський екзарх у Німеччині та країнах Скандинавії.
Джерело інформації:
Bohdan Dzyurakh
Коментарі