Навіщо нам піст? Це не обов’язок, а можливість.
Багато хто сприймає піст як суворе правило або дієту, але Святе Письмо відкриває його зовсім з іншого боку. Бог не вимагає від нас посту як примусу, проте показує його як потужний інструмент для духовного росту.
Ось кілька важливих істин про справжній піст:
Це фокус на Богові, а не на шлунку. Головна мета – не просто відмовитися від їжі, а відсторонитися від земної метушні, щоб краще чути голос Небесного Отця. Це свідчення вашої серйозності у стосунках із Ним.
Піст допомагає приймати рішення. У книзі Діянь ми бачимо, як перші християни постилися перед важливими кроками (Діяння 13:3, 14:23). Це час для особливої молитви та пошуку Божої волі.
Це не лише про їжу. Якщо за станом здоров’я ви не можете відмовитися від їжі – не засмучуйтеся. Постом може бути тимчасова відмова від соцмереж, розваг чи будь-чого іншого, що займає ваш час, аби присвятити його молитві.
Піст змінює нас, а не Бога. Це не спосіб «змусити» Бога виконати наші бажання. Це час, коли змінюється наше серце, оновлюється впевненість у Господі та втихомирюється плоть.
Роби це з радістю. Справжній піст – таємний і смиренний. Як каже Писання: «не будьте сумні, як лицеміри... а вмий обличчя своє, щоб не показати людям, що постиш, а Отцеві твоєму» (Матвія 6:16-18).
Нехай піст стане для вас не випробуванням, а часом особливої близькості з Господом!
Піст, молитва й милостиня – це три стовпи Великого Посту.
Останніми роками часто цитують великого проповідника, Вчителя Церкви, Йоана Золотоустого, який казав, що немає сенсу відмовлятися від їжі й далі поводитись як вороги. Фраза «В піст головне не їсти одне одного» стала надзвичайно популярною. Особливо часто її згадують під час Великого Посту. На жаль, деякі люди перекручують сенс цих слів, кажучи: якщо «не їси» ближнього, то постити не потрібно.
Натомість Йоан Золотоустий не заперечував значення посту. Він наголошував на його важливості, ролі й застосуванні. Він казав, що з посту повинні випливати певні вчинки і християнське життя. І звісно, це не означає, що коли постиш, то можна обмовляти інших, вважати себе кращим за інших, принижувати. Потрібне й одне, й інше: піст і любов до ближнього; піст і смирення.
Піст має провадити до благочестя, до покаяння, до сповіді, а потім – до Причастя. Постити потрібно; відмова від чогось потрібна. Це може бути як стриманість у їжі - в якійсь конкретній або в її кількості чи якості, - так і утримання від інших речей. Блаженний Карло Акутіс казав, що найкращий піст – це відмовлятися від сучасних технологій, соціальних мереж. Для багатьох людей сьогодні важче відмовитися від сидіння в соцмережах або від перегляду відео, серіалів чи переписки в чатах і суперечок у коментарях, ніж від якоїсь їжі. У кожного є те, що затуляє йому Бога.
Війна змінила і милостиню. Раніше ми «подавали» переважно окремим людям на вулиці, часто навіть розуміючи, щ вони використають ці кошти на алкоголь. Війна значною мірою навчила нас волонтерити - давати милостиню. Найчастіше це збори на медичну допомогу, на автомобілі, які можуть зберегти комусь життя і здоров’я. Серед усіх мінусів воєнного часу плюс - це те, що ми навчилися гуртуватися, підставляти плече, допомагати одне одному. Добре, що ми маємо змогу донатити. І будьмо щирі: допомагаючи ЗСУ, ми насправді допомагаємо собі. Не їм треба, щоб у них були автомобілі та інше; це нам треба, щоб у них усе це було. Якщо можемо допомагати, підтримувати, то робімо це.
Можна давати милостиню не лише тоді, коли маєш дуже багато і не знаєш, що з цим зробити. Милостиня – це коли даєш те, що можеш, навіть якщо маєш мало; якщо ділишся тим, що самому би знадобилося. Нам є за що постити, за що молитися, є кому жертвувати. Тому потрібно це робити.
Крізь усі дні Великого Посту наші аскетичні зусилля супроводжує покаянна молитва св. Єфрема Сирійського, одного з визначних вчителів духовного життя на християнському Сході. Пригадаймо собі цю молитву, яку ми молимося, поєднуючи із доземними поклонами як виявом нашого покаяння і скрухи серця:
«Господи і Владико життя мого! Духа лінивства, недбайливости, властолюб'я і пустомовства віджени від мене.
Духа чистоти, покори, терпеливости й любові Даруй мені, слузі твоєму.
Так, Господи, Царю! Дай мені бачити гріхи мої і не осуджувати брата мого, бо ти благословенний на віки вічні. Амінь.»
Ось як роздумує над значенням цієї молитви один сучасний богослов: «Чому ця коротка і проста молитва посідає таке важливе місце у всьому великопостовому богослуженні? Бо у ній в особливий притаманний тільки цій молитві спосіб перелічено всі негативні і позитивні елементи покаяння і визначений, так би мовити, список наших особистих подвигів. Мета цих подвигів – передовсім – вивільнення від якоїсь основної недуги, яка визначає напрям усього нашого життя і перешкоджає ступити на шлях навернення до Бога» (О. Шмеман).
Справді, стаючи на дорогу великопостового покаяння, важливо побачити і визначити оту головну ваду, яка найбільше перешкоджає нашому єднанню з Богом і саме проти неї скерувати наші аскетичні зусилля. Досвідчені старці рекомендують такий підхід: не пробувати воювати з усіма нашими вадами і слабкостями воднораз, бо ми тільки розпорошимо сили, а ефект буде дуже мізерний, або і ніякий. Натомість було б дуже бажаним виокремити щось одне і саме в цьому напрямку робити послідовні і витривалі зусилля. Дивним чином, осягнувши поступ в одній конкретній ділянці, ми відчуємо зміну на краще і у всіх інших.
Молитва святого Єфрема є прикладом саме такого підходу. Можемо припустити, що цей подвижник духовного життя не укладав її для когось іншого, але уклав її для себе самого, вдивляючись у своє серце, спостерігаючи за його порухами, за думками і спокусами, які нуртували у його власному житті і приносив у молитві це своє серце до Бога – Господа і Владики свого життя, благаючи Його про звільнення і очищення від чогось дуже конкретного, що йому найбільше кидалося у вічі і докучало.
Все ж цінність його особистого подвигу виявилася універсальною, бо святий Єфрем зумів, неначе в дзеркалі власної душі, побачити основні пристрасті, які атакують людську природу як таку, а тому його особиста молитовна практика стала молитвою Церкви, яку підхопили Христові учні всіх часів.
Просімо в Господа для себе світла розпізнати оте «одне», найважливіше, на що Господь бажає, щоб ми звернули нашу увагу впродовж цього Великого Посту, а молитва св. Єфрема нехай буде для нас світлом і опорою на цій дорозі!
Хрест Господа нашого Ісуса Христа і череп Адама.
Розваж, що коли перший чоловік в раю згрішив і визнав свою провину, Господь Бог простив йому вину і вічну кару, за яку мав надолужити обіцяний Спаситель світу. Який милосердний є Господь Бог! Однак дочасної кари не відпустив чоловікові Господь Бог, а засудив його зі всіма його нащадками на всілякі терпіння, які ми тепер успадкували. І виказав Господь Бог присуд смерті на нього, кажучи: «В поті свого лиця будеш їсти хліб, доки не вернеш до землі, з якої ти взятий; бо ти є порох і в порох обернешся» (Бут. 3, 19) Господь Бог хотів, щоб ті терпіння і смерть постійно нагадували чоловікові, яким великим злом є гріх, як коротка грішна розкіш тягне за собою безчисленні кари.
Проте свята церква грецького обряду перед великим постом у неділю сиропусну згадує про вигнання Адама з раю і при тому усі наслідки гріха, а особливо нещасну смерть… А свята церква латинського обряду на початку посту, відразу у першу середу, впровадила звичай посипування пороху на голову вірних, кажучи: «Пам'ятай, чоловіче, що ти є порохом і порохом обернешся!»
Подумай над тими словами, бо і тебе повинні ті слова стосуватися, бо і ти із землі і в землю обернешся. Не можна одночасно служити світу, дияволу і Господу Богу, бо «ніхто не може служити двом панам», - каже Святе Письмо. Запитай власної совісті, а вона тобі скаже, скільки ти разів не лише забував Господа Бога, але й навіть може Його і ображав, а це через те, що попри службу Богові ти хотів служити й світові. Вона тобі відповість. Жалій за те і кайся, бо «ото тепер час догідний, ото тепер день спасення» (Кор.6,2).
Давнє повір'я каже, що на Голгофі, де був розп'ятий Ісус Христос, патріарх Ной погрібав чашу Адама, котру взяв зі собою на корабель. Проте знаходиться череп Адама під хрестом Господа Ісуса Христа, котрий мусів понести смерть, повну горя, і пролити Свою Кров, щоби нею змити провину із грішної голови чоловіка.
Постановлення: Щодня посвячу чверть години на розважання.
Приклад: Адон Треверський розповідає про святу діву і мучиницю Теклю, ученицю святого Павла: злобні мучителі викопали великий рів, наповнили водою і напустили до нього чимало їдких вужів і гадюк. В той рів хотіли її вкинути, але вона зробила на собі знак святого хреста, скочила сама у ту прірву і вужів зроздражнювала. Але знак святого хреста був для неї щитом не лише тому, що не допустив, щоби вужі діткнулися її дівочого тіла, але вчинив так, що гадюки задавалися її почитати. Таку силу має знак святого хреста.
Джерела інформації:
Живе телебачення
Bohdan Dzyurakh
Храм св. влкмч. Юрія Переможця м. Яворова
CREDO
Молитовник УГКЦ
Коментарі