БУТИ ЛЮДИНОЮ
#ПамʼятіБлаженнішогоЛюбомира 1
«Бути людиною! Простота, людськість та мудрість Блаженнішого Любомира» ч. 1
Дорогі у Христі, у день народження св.п. Блаженнішого Любомира вирішив поділитися з Вами своїми роздумами про нього, які я написав 2020 року. Публікуватиму їх частинами в надії, що ці думки, а ще більше - постать нашого великого Патріярха будуть супроводжувати нас у цей великопосний час.
Вступ
Коли мене попросили написати статтю про людяність Блаженнішого Любомира Гузара, я не відразу погодився, бо завдання видавалося не з легких. З одного боку, не хотілося повторювати всім відомих і, може, навіть дещо зужитих висловів і фраз чи, ще гірше, виходити назустріч поверховим очікуванням тих, хто бажає «посмакувати» побутовими деталями життя нашого старця, які були закриті для стороннього ока. За роки проживання з ним під одним дахом у нашому будинку в Княжичах накопичилося багато такого роду фактів і спогадів... Проте навряд чи розповідь про це допомогла б нам збагнути глибину людяності, доброти і простоти того, кого ще за життя називали найбільшим моральним авторитетом українського народу.
З іншого боку — з огляду на те, що людяність була характерною прикметою і життєвим кредо покійного патріарха, — у серці виникали побоювання: а чи вдасться пояснити, передати суть цієї чесноти саме так, як її сприймав, розумів і переживав цей великий чоловік? Бо в іншому разі це будуть суб’єктивні, власні роздуми на задану тему. Тут недостатньо зовнішнього, емпіричного погляду. Потрібна певна духовна інтуїція, здатність співвідчувати і співпереживати з тим, про кого пишеш, щоб передати бодай якоюсь мірою глибину і широту його світогляду, переконань та ідеалів.
Якщо можна застосувати аналогію з поясненням Святого Письма, зміст якого можна правильно відчитати і зрозуміти лише в Дусі, у якому воно було написане, — так само й думку Блаженнішого Любомира можна збагнути, тільки наблизившись до його особи в дусі смирення та молитовного прохання, щоб він сам покерував нашим мисленням і допоміг збагнути принаймні дещо з того, що для нього було таким близьким, важливим, дорогим і що виразилося в лаконічному гаслі-ідеалі «Бути людиною».
Проте я «узявся за перо», згадуючи, що саме так Любомир Гузар казав своєму секретареві, коли вони мали починати роботу з документами на комп’ютері. Не маючи претензій ані на вичерпність, ані на непомильність, бажаю лишень поділитися з вами, дорогі читачі, деякими думками і роздумами про людяність, яку Блаженніший Любомир залишив нам у спадок як свій найцінніший дар, і разом з вами зачерпнути бодай трохи з бездонної криниці мудрості нашого національного і церковного старця — для нашого пожитку і на славу Божу.
Бути людиною — мрія Блаженнішого Любомира
Бути людиною — це словосполучення для багатьох греко-католиків спонтанно і природно асоціюється з Блаженнішим Любомиром Гузаром. Цей вислів був відомий ще за життя його автора, головно завдяки документальному фільмові «Любомир. Бути людиною». А відразу після його відходу до вічності ввійшов із легкої руки журналістів у топ цитованих фраз патріарха. Цю фразу охоче підхопили всі: громадські діячі, політики, журналісти, священнослужителі, богопосвячені особи, віруюча молодь. Остання навіть заснувала при греко-католицькій парафії в італійському місті Помпеї молитовну спільноту з назвою «Бути людиною».
У Вінниці постав пам’ятник Блаженнішому Любомирові в нетиповому, як для церковного ієрарха, образі: постать представлена на повний зріст, руки спираються на простенький посох, поверх підрясника — звичайний «светерик», як любив називати покійний патріарх цей предмет свого гардеробу, що зігрівав його в холодну пору року. Очевидно, за самим задумом авторів ідеї і скульпторів проглядається бажання показати людяність і простоту Любомира.
Бачимо з різних інтерв’ю, дописів чи виступів архипастиря, що «бути людиною» для нього було не ствердженням певного факту, довершеного стану, а радше виражало місію, покликання, програму, про втілення якої він мріяв і навіть, як сам визнавав, молився. Ось як Любомир Гузар про це казав у згаданому вище фільмі: «Моя мрія в житті — бути людиною. Але я не є стовідсотково певний, що то значить — бути людиною»; «Моя мрія в житті — бути людиною, навіть моя молитва, щиро вам скажу, — щоб я був людиною, доброю, нормальною людиною».
На перший погляд, таке бажання патріарха Любомира може видаватися трохи незвичним. Більш очікуваним, мабуть, було б почути від нього про духовне, релігійне прагнення, наприклад про бажання стати святим, і про його щоденні молитви й змагання за досягнення цього високого християнського ідеалу. Зрештою, хіба ж Святе Письмо не визначає для віруючих саме такого постулату: «Як той, хто вас покликав, — святий, так само й ви самі усім вашим життям станьте святі, написано бо: “Ви будете святі, бо я святий”» (1 Пет. 1:15–16; пор. Лев. 11:44; 20:7, 26)? Тож чи можна вважати бажання бути людиною аж таким великим і важким для досягнення ідеалом, щоб воно стало предметом його та наших мрій і молитов?
Однак, добре поміркувавши, можна зрозуміти, що прагнення бути людиною і бути святим не є суперечливими. Навпаки, святість є змістом справжнього буття людиною, а людяність у своїй повноті і є виразом християнської святості. Невипадково ще св. Іриней Ліонський твердив, що славою Божою є «жива людина», тобто людина, яка осягнула повноту життя в Богові, повністю реалізувала потенціал, який вклав у її особу сам Творець. Отже, буття людиною і християнська досконалість, або святість, у їх біблійному розумінні — тотожні поняття.
Саме так розумів це Блаженніший Любомир, вбачаючи в реалізації повноти людяності Божий задум і Божу волю щодо людської особи. Одного разу на зустрічі з молоддю він закликав присутніх: «Старайтеся бути справжніми людьми, бо це Божа воля… Бути людиною — це велика гідність, яку, на жаль, ми не стараємося розвинути. Наша гідність є від Бога, але її треба розвивати, ушляхетнювати… Бути людиною — це також ставати великою частиною святості», — Владика Богдан Дзюрах, Апостольський екзарх у Німеччині та країнах Скандинавії.
Джерело інформації:
Bohdan Dzyurakh
Коментарі