"Як це зробити?
Як воскресити цю Людину і її час? Минуле, що кануло в вічність....
Воскресити за сторінками пожовклих аркушів листів, світлин, документів... За розповідями очевидців, яких лишилися одиниці....." (к/ф "Владика Андрей")
6 жовтня 2024 року в стінах Музею Шептицьких у Прилбичах графиня Софія повертається зі спогадів крізь мистецтво. Ми давно чекали на запрошення і от з благословення отця пароха Андрія Стадницького й за великої праці отця Андрія Побігущого - графиня Шептицька гостює там, де кожна стежка освячена дотиком її ніг, і поодинокі дерева пам'ятають дотики її рук.
Щемно, щиро і велично вона повертається крізь роки у зруйновані стіни садиби і у пам'ять односельчан мистецькими вимірами, а саме голосом світових оперних сцен Софії Соловій і мистецькими творами художників з різних куточків України.
Тут все інше....
Тут дощ теплий на дотик, тут вітер пахне медом, тут навіть квіти довго не вʼянуть. Але понад всім тут починається велика історія великих людей, які вчать нас бути іншими, і не словами, а власним прикладом вказують кожному з нас шлях до неба....
Думаю, там високо за обрієм, можна було видивитися її очі...
Очі, які дивилися на світ ЛЮБОВʼЮ
Текст: Олени Білоус
Джерела інформації:
Olena Bilous
парафія УГКЦ с. Прилбичі (YouTube)
Коментарі
Дописати коментар