#НазустрічРіздвуХристовому
День 12. 9 грудня. Вифлеємська зоря вказує шлях і кличе в дорогу
«На небі зірка ясна засяла
і любим світлом сіяє,
хвиля спасення нам завитала –
Бог в Вифлеємі раждає…»
Улюблена колядка мого дитинства… Вона звіщає народження Спасителя, а першим знаком, яким небо проголошує цю спасенну благовість, є зоря.
Папа-емерит Венедикт XVI у своїй книзі про дитячі роки Ісуса зауважує, що учені всіх часів ламали собі голову над виясненням природи і походження цієї зірки. Було чимало астрономічних теорій: хтось ототожнював цю зірку з кометою Галеєю, хоча остання з’явилася задовго до Різдва Христового – у 12-11 роках перед народженням Христа. Інші, як от славетний вчений Йоганнес Кеплер (+1630), вирахували, що з 7 на 6 рік до Р. Х., який вважають імовірним роком народження Ісуса, відбулося поєднання планет Юпітера, Сатурна й Марса, і твердять, що саме це явище описане у Євангеліях як нова зірка Христа-Месії. Ще хтось прийшов до думки, що вифлеємська зоря – то якась супернова, тобто слабка або дуже віддалена зірка, на якій стався колосальний вибух, внаслідок якого в небі довгий час випромінювалося інтенсивне світло.
Отці Церкви підходили до розуміння природи і походження цієї зірки радше з богословського погляду, вбачаючи у ній чудесне надприродне явище, «невидиму силу, яка прийняла образ зірки» (Йоан Золотоустий), щоб привести мудреців зі Сходу до Новонародженого Месії. Справді, дивний рух зорі, яка то з'являється на небосхилі, то щезає, і при цьому йде не зі сходу на захід, а з півночі на південь, та нарешті начебто сходить з дороги і «стає» над місцем, де народилося Дитя, – усе це дає підстави вважати, що євангелист Матей у своєму описі, мабуть, каже радше про зірку чудесну – «релігійну» чи «богословську» (о. А. Пацьорек).
Втім, якою б не була природа цієї зірки, важливо, що вона є для нас Божим знаком про народження Христа Спасителя. Своїм незвичним світлом вона привернула увагу мудреців. Можливо, у своєму серці ці люди вже віддавна відчували поклик до зустрічі з Всевишнім, зокрема під впливом мудрости, яку черпали від споглядання природних світил. І ось тепер, вид ясної зорі з новою силою дав їм усвідомлення їхніх внутрішніх пошуків, відчуття спраги за зустріччю із Богом, запалив палке прагнення Його. То ж, ведені не так зорею, як радше своїм внутрішнім бажанням, тугою серця, вони рушають у дорогу.
Зоря є символом і знаком Божої близькости і Божої величі, який дуже природно підносить душу до Бога. Проте в серці кожної людини світить й інша зоря, духовна – відвічне прагнення, яке в глибинах нашого єства записав Бог: зустріти нашого Творця і Спаса, наблизитися до Нього, з’єднатися з Ним. Нам треба тільки вміти зауважувати ці зорі – ті, що на небі, над нами, і ті, що в потаємних закутках власної душі. Німецький філософ Еммануїл Кант писав свого часу: «Дві речі наповнюють мою душу все новим здивуванням і благословенням — зоряне небо наді мною і моральний закон у мені».
Втім, для того, щоб пережити зустріч з Богом, не вистачить лише побачити «зорю» чи захопитися її красою. Слід неодмінно вирушати в дорогу, робити кроки назустріч Богові, перебувати в пошуках, аж доки не досягнемо мети.
Молитва: Мій Господи і Царю, Владико неба і землі! Ти засвічуєш сонце і місяць, Ти посилаєш ясні зорі, щоб вказували нам дорогу і підтримували при житті все створіння. Ти в серці кожної людини запалив таїнственне духовне світло – прагнення вічности і тугу за зустріччю з Тобою. О зірко Вифлеєму, що світиш в небі наді мною і в серці у мені! Веди мене до Бога, провадь дорогою життя, аж доки я не стану на порозі Дому Отця, поклонюся Воплоченому Богові та, очистившись вогнем Святого Духа, з’єднаюся із моїм Богом, Творцем і Спасителем навіки. Амінь.
Друковане видання: Єпископ Богдан Дзюрах, Назустріч Різдву Христовому, вид. Свічадо, Львів 2022, стор. 46-48.
Ікона: Іван Дашко. Різдво
Джерело інформації:
Коментарі
Дописати коментар