З нагоди 115-ої річниці від дня народження українського художника, уродженця с. Кам’янобрід Петра Андрусіва, відбулась урочиста академія «Петро Андрусів. Мистецтво - найміцніша зброя».
«Щасливий буду, коли хоча одно пожиточне зерно зможу докинути на жертвенник культури Українського Народу», — так 1933 року написав у листі до мецената своєї професійної освіти митрополита УГКЦ Андрея Шептицького 27-річний Петро Андрусів — студент Варшавської академії мистецтв. Ці слова справдилися в конкретних справах, реалізованих ним упродовж усього життя.
Цього дня спікери розповіли про багатогранності життєвого та мистецького шляху українського художника, живописця, графіка, ілюстратора, іконописця, автора історичних полотен, громадського діяча, письменника, педагога.
Музичні вітання звучали у виконанні викладачів Новояворівської дитячої школи мистецтв.
Широко знаний у Західній діаспорі та в світі, маловідомий на батьківщині. Доля закидала його в далекі світи, випробовувала на міцність, але думками, творчістю і громадською працею він завжди був з Україною. Україна, залишаючись маревом для самого митця, нікуди не зникала з його картин. Андрусів жив Україною і оживляв на своїх полотнах князів, гетьманів, козаків, героїв визвольних змагань – усіх, хто творив історію України.
Андрусів Петро Стефанович народився 2 липня 1906 року в селі Кам’янобрід Яворівського повіту (Львівщина). Його життєвий шлях наочно демонструє, що всі труднощі, які посилає людині доля, можна подолати, якщо вірити в себе і в те, що робиш.
Закінчив Академію мистецтв у Варшаві і був викладачем у Вищій Архітектурній Школі в цьому місті. Під час ІІ світової війни втратив всі свої мистецькі надбання і в 1947 році разом із дружиною емігрував до Америки. Через 17 років працював ілюстратором при управі міста Філадельфії. Був викладачем мистецької студії, співзасновником і членом редакційної колегії журналу «Нотатки з мистецтва».
Андрусів починав свій шлях у малюванні з портретів, пейзажів, як писали критики, «все йому вдавалося добре». Він малював графічні роботи, розписував церкви, займався книжковою ілюстрацією, але обрав для себе «високий жанр» - історичну картину, з багатофігурними композиціями, з включенням архітектури, пейзажу, з батальними сценами: «Бій під Конотопом», «Хрещення України - Руси», «Бій Ігоря з половцями», «Княжа пристань у Києві», «Сватання Анни Ярославни», «Княже полювання на лебедів», «Зустріч гетьмана І. Мазепи з Кошовим Січі Костем Гордієнком», «Козацьке весілля», «Князь Святослав», «Козацьке полювання зі соколами», «Богдан Хмельницький», «Голгофа України», «Чортківський пролом», «Кіннотники».
Помер 29 грудня 1981 року в Рівергеді (США). І в Україні, і за її межами виконав місію, яку ніхто ні до нього, ні після нього зробити не міг: створив новий і змістовий розділ історичного живопису в українському мистецтві, задав ритму руху вгору українській культурі. Не зважаючи на всі перешкоди і негаразди, на примхи долі, він непохитно йшов уперед і закінчив свій життєвий шлях на коні і зі щитом.
Джерела інформації:
Коментарі
Дописати коментар