Зі сторінки Івана Матковського у Facebook:
«75 років тому, з 8 по 10 березня НКВД зібрало 216 зрадників, які приймали рішення про скасування Унії з Римом, що мало місце у Бресті у 1596 р. Що цікаво, тоді цих 216 осіб було представлено, як делегатів від українців-католиків. Жодною згадкою не було тоді сказано про тих, хто був проти. У 2021 р. імена тих, хто був проти, також не називаються, що свідчить про силу НКВД, дію якою відчуваємо і нині. Хто був серед тих, хто не став на коліна перед більшовиками?
Одним із них був о. Климентій Шептицький, архимандрит студитів. Він був не один, але один із тисяч. Не зрадили єпископи і монахи. Не зрадили тоді 90% священиків. Отець Климентій був після арешту єпископату один із найбільших авторитетів серед вірних. Офіцери НКВД так писали тоді про цю постать:
«Климентій Шептицький, який переїхав із міста Львова в Унівський монастир, продовжує підтримувати зв’язки з противниками православ’я, які залишилися у Львові, та «сколочує» навколо себе реакційне духовенство з метою продовжити дальші дії, спрямовані на спротив щодо переходу на православ’я».
Дякую Державний архів Львівської області за публікацію копії листа до Молотова, який підписали священики на чолі із о. Климентієм. Текст українською даю нижче, а перелік священиків, які підписали звернення - на ілюстрації.
"Внаслідок заарештування цілого Епископату Гр.[еко]-кат. [олицької] Церкви в Західній Україні, як також і цілого ряду інших священиків, та через заборону виконувати управу нашою Церквою кому-небудь із грекокатолицького духовенства, наша Церква опинилася в дуже анормальному положенні.
Це положення ускладнилося ще більше через те, що виникла «Ініціятивна Група з возз’єднання Греко-Католицької Церкви з православною Церквою» з осідком у Львові.
Ця група, яку очолюють о. д-р. Г[авриїл]. Костельник (Львів), о. д-р. Михайло Мельник (Дрогобич — Перемиш[ль]ськаЕпархія) та о. Антін Пельвецький (Станиславів) видала відозву «До Всечесного греко-католицького духовенства в Західних областях України» з датою 28 травня 1945 р. з підписами вищенаведених священиків.
Тому що відозва ця містить у собі багато фальшу та перекручень історичних, загальновідомих фактів, ми — греко-католицьке духовенство — не будемо відповідати на цю відозву. Ми хочемо тільки в цьому письмі з’ясувати Урядові СРСР своє ставлення до влади та висловити свої просьби. Зазначуємо, що ми стоїмо і хочемо дальше стояти на платформі патріотизму до УРСР та всього Радянського Союзу та совісно сповняти всі свої обов’язки відносно Держави.
Не хочемо вмішуватися до т. зв. політики, а тільки всеціло віддатися праці для спасіння душ людських та своїх. Думаємо, що така праця все приносить велику користь не лише Церкві, але й Державі. Ставлення наше до акції о. Костельника є вповні негативне. Його акцію осуджуємо як шкідливу, суто нецерковну та як противну проголошеній Христом правді: «І буде одно стадо й один пастир». Тому ясним є, що ми не можемо йти за голосом, який закликає до відступства від віри. У такій ситуації, яка тепер витворилася, легко може дійти до релігійної боротьби, яка все, як знаємо в історії, приносила не лише Церкві, але й Державі тільки шкоди.
Тому просимо, щоби Уряд звільнив нам Епископат з Митрополитом на чолі, а доти, поки не наступить це звільнення, дав нам можність упорядкувати справи, зв’язані з нашою Греко-Католицькою Церквою. У такому разі Церквою до часу звільнення Митрополита й епископів рядив би церковно-правний орган, згідно з приписами нашої Церкви, та управляв би цілою Львівською Галицькою митрополією. Ми віримо, що Уряд прийме наше прохання та піде нам назустріч, бо ж Сталінська Конституція виразно гарантує всім горожанам, отже, й нам, свободу совісти та віроісповідання.
Ми знаємо, в ім’я яких високих ідеалів була роблена революція 1917 р. та віримо, що ці ідеали свободи живуть ще й нині та що вони розвиваються й поширюються по цілому світі.
Не віримо в те, щоби Уряд хотів нас переслідувати за нашу віру й усю дотеперішню акцію «навертання на православ’я» уважаємо як непорозуміння, як певного рода ділання на свою руку менших чи більших урядовців. Тому, в ім’я справедливости, в обличчю світлої побіди Радянського Союзу, просимо о полишення нам, нашому народові в Західній Україні тої свободи в церковних справах, якою ми користувалися сотки літ та до якої на основі радянських законів маємо повне право.
[Цит. за: Боцюрків Б. Українська Греко-Католицька Церква і Радянська держава (1939-1950)…— С. 114–115]»
Джерело інформації:
Коментарі
Дописати коментар