РОМАН ФЕДОРОВИЧ СЕНИК
26 липня 1968 – 25 січня 2014
активіст Революції Гідноті, входив до Самооборони Майдану, Герой України, Герой Небесної Сотні
На відео, присвята, в новинах,
Сторінки Героїв - Сеник Роман
Сторінки Героїв - Сеник Роман
БІОГРАФІЯ
Народився на Яворівщині. У восьмирічному віці Роман відзначився тим, що врятував з крижаної води дівчинку, яка каталася на санчатах і впала в річку. Закінчив школу в Наконечному Першому, після чого навчався у технікумі. Згодом виїхав з рідної Яворівщини, проте не поривав зв’язки з рідним краєм, де залишилися його мама Емілія, брат і сестра.
У 1989 році першим підняв синьо-жовтий прапор у своєму селі.
Роман Сеник служив миротворцем у контингенті Миротворчих сил ООН у Югославії під час війни Хорватії за незалежність, де був прапороносцем. Мав бойові нагороди.
Протягом приблизно останніх п’ятнадцяти років життя мешкав у Турці, працював оператором на автозаправній станції. У місті Сеника знали як чесну, доброзичливу, чуйну людину, готову в будь-яку мить прийти на допомогу. Роман був і одруженим, любив дітей, проте своїх дітей не мав.
РЕВОЛЮЦІЯ
З початку подій на Євромайдані до Києва їздив тричі, завжди намагався там бути потрібним. Заявляв, що він вийшов на Майдан за народ, оскільки вважав, що хтось має стояти за його родину. Входив до 29-ї Бойківської сотні самооборони Майдану, жодної зброї не мав. Носив з собою прапор України з написом «Турка», через що в сотні його називали «Турківським прапороносцем». Зазвичай Роман чергував з шостої до дев’ятої години ранку. Напередодні 22 січня саме придбав квитки, щоб повернутися додому .
«Їду стояти за всіх вас і ваших дітей. Відсиджуватися совість не дозволяє», – пояснював Роман сестрі. – Зі столиці регулярно дзвонив. Він був у захваті від духу революції, гордий тим, що причетний до цих історичних подій. Він дійсно любив Україну, народ».
Командир-сотник їхньої сотні Геннадій згадує: «Вперше я побачив Романа на Майдані з прапором у руках, на якому було написано «Турка». Ми його так і назвали: «Турківський прапороносець». Це була його єдина зброя… Сказав, що сам приїхав до Києва. Ходив на усі акції. Тоді було усе мирно. У нас не було ні шоломів, ні палиць… Наш загін чергував з шостої до дев’ятої ранку, це найнебезпечніший час, бо люди дуже втомлені. У цей злощасний день Роман свою зміну відчергував. Зранку «Беркут» поміняв свій загін — на Майдан прислали нову роту. «Беркут» розбомбив першу барикаду, почалася атака… Люди почали тікати…Роман пішов відпочити, але ніяк не міг всидіти на місці. Вирішив повернутися на Майдан. Пішов на передову… Він захищав тих людей, які втікали від «Беркута». Почався другий штурм. У Романа влучила бойова куля 12 калібру, з загостреним кінцем»…
ЗАГИБЕЛЬ
Романа Сеника було поранено 22 січня 2014 року біля стадіону «Динамо» на Грушевського, коли Роман стояв з прапором на передовій. Снайпер прострілив йому легеню та завдав важкого поранення в плече бронебійною кулею спеціального призначення.
Ще 24 січня всі щиро сподівалися , що вдасться врятувати Романа. Нехай ціною ампутованої руки, але все ж виживе…Чоловіка привезли в Київська клінічну лікарню № 17 у середу, 22 січня, після того як « Беркут » прорвався на Європейську площу.
«Дивує траєкторія поранення Романа, – сказав один з ветеранів – волонтерів, які чергували у лікарні. – У нього куля пройшла зверху через правий плечовий суглоб і увійшла в легеню, з якого її і витягли лікарі. Звідки ж стріляли? .. ”
«З плевральної порожнини було вилучено залізну кулю. У нього була дуже важка травма, і він доставлявся в шоковому стані. Йому проводили штучну вентиляцію легенів», – розповіла заступник головного лікаря лікарні №17.
Пораненому в лікарні зробили три операції, в ході однієї з якої ампутували руку. Щоб допомогти чоловікові, який втратив 3,5 літра крові для нього стали донорами понад трьох сотень людей! Але стан Романа був занадто важкий.
«До пам’яті не приходив. Хіба як священик його посповідав, капельку очі відкрив і закрив. Сльози йому потекли, так і помер коло мене, — згадує дружина Любов Сеник. — У середу зранку розмовляли по телефону. Казав, що вже взяв квитки назад. Після того пішов на Грушевського. Набрав мене: бачиш, що там на Майдані твориться? Я — в перших рядах. Потім розповідав, як стріляли за 5 метрів від нього. Казав, очі засипало, дівчата промили, дали маску. Через 2 години подзвонили з лікарні, сказали — ранений..»
У суботу, 25 січня о 10.47 ранку Роман Сеник приєднався до Небесної Сотні.
ПРОЩАННЯ
Домовину з тілом привезли на Львівщину в неділю 26 січня. Люди виходили на трасу Львів — Краковець, із загиблим прощалися зі свічками у руках. При в’їзді у село – фото Романа з чорною стрічкою, під ним напис: «Він загинув за нас!». Біля воріт храму стоять діти, у руках тримають лампадки та червоні троянди. В середині церкви – яблуку ніде впасти.
27 січня на похорон з`їхалося кілька тисяч людей, зокрема рідні, друзі, побратими із Яворівщини та Турківщини, народні депутати, голова та депутати Львівської обласної ради. Хоронили героя понад 20 священиків різних конфесій. Після відправи в церкві та прощання з покійним багатолюдна процесія вирушила на цвинтар. На чолі колони несли портрети Романа – на одному фото, офіційному, він в костюмі й краватці, а інше фото, мабуть останнє, зроблене на Майдані.
Як зазначив один із священиків, кров Романа та інших полеглих та поранених на Майдані, на руках режиму, на руках Януковича, Захарченка, Клюєва, Азарова. “Але водночас до цього кровопролиття причетні всі ті, що належать до Партії регіонів, а також кожен, хто на виборах поставив у бюлетені для голосування позначку навпроти Партії регіонів або комуністів”, - зазначив священик.
Побратими Романа із Бойківської сотні говорили про те, що його єдиною зброєю на Майдані був прапор України, і обов`язок українців – підняти його прапор і далі продовжувати боротьбу з режимом.
Героєві віддали шану урочистою сальвою з рушниць. Коли труну опускали в могилу, співали гімн України, а потім кількатисячна громада скандувала: “Герої не вмирають!”…
Активіста Майдану 45-річного Романа Сеника поховали 27 січня у “геройській” могилі на цвинтарі його рідного села Наконечне Друге Яворівського району Львівщини.
ВШАНУВАННЯ
* Почесна відзнака Яворівського району «Почесний громадянин Яворівського району».
* Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (21 листопада 2014, посмертно) — за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності.
Джерела інформації:
Коментарі
Дописати коментар