Краю мій Яворовий

7 ЧЕРВНЯ - 177 РОКІВ ТОМУ ПОМЕР ДУХОВНИЙ ПРОСВІТИТЕЛЬ, ОТЕЦЬ МАРКІЯН ШАШКЕВИЧ

7 червня - 177 років тому у скруті, втративши через туберкульоз слух і зір, помер духовний просвітитель, отець Маркіян Шашкевич. 

Йому було неповні 32 роки.

Маркіян Шашкевич (1811-1843) – український пророк («Будитель»), письменник, поет, натхненник національного пробудження Галичини, зачинатель нової української літератури в Галичині, священик УГКЦ, релігійний та культурно-громадський діяч.

Народився він 1811 року, в часи, коли народну мову можна було почути хіба що поміж селянами. Єдиним джерелом хоча б мінімальної освіти на той час була церква, але і в ній послуговувалися церковно-слов’янською у відправах. Проповіді ж виголошувалися польською – мовою, що міцно вкоренилася в освіті та побуті еліти та інтелігенції. Однак, в цей час на Великій Україні Котляревський уже видав свою знамениту «Енеїду», і в інших краях також починалося відродження слов’янських народів, звідусіль повіяло духом романтизму, захопленням народною творчістю, селянським побутом. Шашкевич також потрапляє під вплив цих нових ідей.

Закінчивши Другу цісарсько-королівську гімназію при Домініканському монастирі у Львові, Маркіян вступає до Львівської семінарії і готується, як і його батько, і дідусь, стати священиком, що тоді було чи не найпрестижнішою професією для русинів Галичини. Проте «надмірне вільнодумство» стало основним обґрунтування виключення Шашкевича із семінарії. Розлючений батько, о. Семен Шашкевич, відмовляється від сина, і той залишається у Львові на квартирі у маминого рідного брата. Наступні чотири роки Маркіян намагається поновитися в семінарії. Після смерті батька хлопець таки відновлює навчання.

У семінарії Шашкевич знаходить собі однодумців і разом з двома приятелями – Яковом Головацьким та Іваном Вагилевичем – засновує неформальний гурток, відомий сьогодні як «Руська трійця». Молоді хлопці ставлять собі за мету відродити руську мову у письменстві та загальному вжитку.

Ще під час навчання семінаристи отримують підтримку товаришів, котрі долучилися до товариства, та наважуються на прямий опір позиції керівництва. На свято Покрови 1836 року деякі з угрупування отримали право виголосити святкову проповідь в храмах Львова. Тексти проповіді польською мовою були попередньо затверджені ректором семінарії Телеховським. Яким ж було здивування присутніх та розчарування ректора, коли піднявшись на амвон собору святого Юра, молодий Шашкевич раптом заговорив народною мовою! Його товариші – Микола Устиянович та Юліян Величковський – в той же час виступили в Успенській та П’ятницькій церквах Львова.

Крім того, хлопці починають літературну діяльність, вони готують дві збірки власної поезії – «Син Русі» та «Зоря» – проте церковна цензура не допустила їх до друку.

Вихід із ситуації знайшли: наступну збірку – знаменитий нині альманах «Русалка Дністрова» – опублікували у далекій Буді (нині – частина Будапешту на лівому березі Дунаю), там, де церковна цензура не поширювалась. Значення «Русалки Дністрової» недооцінити неможливо – альманах став першою для Галичини книгою народною мовою, тим самим розпочав епоху нової літератури для тієї частини України, що перебувала в складі імперії Габсбурґів та відіграв для галичан ту роль, яку для Великої України зіграла «Енеїда».

Автори «Русалки» вперше в історії використовують «фонетичне письмо» за принципом, який вони самі пояснили у передмові до альманаху: «пиши як чуєшь, а читай як видишь». Саме Шашкевич та компанія вигадали літеру «є», сучасні буквосполучення «ьо» та «йо». Вони відкидають давні літери «ъ», «ы», звук «и» вперше передається лише цією літерою. Новизною була літера «ў», що збереглась лише в білоруській абетці. Тобто саме «Руська трійця» заклала першу основу під сучасний український правопис.

Крім того, в книзі знову можна було почути вже трохи забуту ідею єдності земель над Дніпром та над Дністром, адже в передмові Шашкевича вказано цілий перелік творів з Наддніпрянщини, у тому числі й «Енеїду». Трохи згодом Шашкевич послідовно поєднує назви «Україна», поширену тоді ще лише на підросійських землях, та «Русь», що збереглась лише на землях підавстрійських. Цензура таки не допустила «Русалку Дністрову» до широкого загалу, швидко конфіскувавши склади, де були знайдені примірники.

Шашкевич помер від туберкульозу на 32-му році життя. Похований був у селі Новосілки, через 50 років його тіло було урочисто перепоховане на Личаківському цвинтарі.У червні 1906-го на могилі відкрито пам'ятник. 1911-го, у століття народження письменника, художник Іван Труш написав портрет Будителя. Фото чи прижиттєвого портрета Шашкевича немає. Позував для портрета за однією версією священик Теодозій Лежогубський – родич Шашкевича по лінії матері, який був схожий на Маркіяна. Інша версія - світлина Володимира Шашкевича (сина) стала моделлю для створення образу його батька – Маркіяна Шашкевича.

Значення Маркіяна Шашкевича як народного пророка («Будителя») Західної України рівнозначне з Тарасом Шевченком («Кобзарем») як національним пророком всієї України.

Віра в Бога, християнські засади, повна національна свідомість і позиція соборництва, велика любов до рідного народу, непохитна віра у його краще майбуття, подвижницька багатогранна праця на ниві духовного відродження української нації забезпечили першому подвижнику Галицького Відродження - отцю Маркіянові Шашкевичу вдячну пам'ять українців усіх наступних поколінь.

Більше цікавої інформації Ви знайдете за посиланням: 

• https://www.032.ua/…/13-faktiv-pro-buditela-galickoi-nacion…

• https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=10213066678756483&id=1078646188

• https://spadok.org.ua/…/markiyan-shashkevych-provisnyk-neza…

• https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=2529481253963356&id=100007045179007

Шашкевич в усьому намагався бути першим.

Першим почав писати сонети, вірші українською мовою.

Першим підняв тему Олекси Довбуша в українській літературі.

Першим видав книжку українською мовою на Галицькій Україні, на три роки раніше за «Кобзаря» Т. Шевченка.

Першим, разом з Іваном Вагилевичем і Яковом Головацьким розпочав відправу у церкві українською мовою. До того відправлялося або польською, або латиною.

Те, яку цінність мала праця Шашкевича для українців, можна оцінити за масштабами дійства перепоховання поета, яке відбулось через 50 років після його смерті. Спершу активісти довго шукали могилу поета, адже Шашкевича поховали у чужому гробівці (шляхтича із села Новосілки, де Маркіян мав парафію).

Для перепоховання Шашкевича був утворений спеціальний комітет на чолі із головою “Просвіти” Омеляном Огоновським. Подія відбулася 31 жовтня 1893-ого. Ось як писала про дійство тогочасна преса:

“Такого незвичайного походу ще ніхто тут не бачив. Попереду їхала на конях бандерія з вісімдесяти юнаків, поперев’язуваних барвінковими вінками через плече, із синьо-жовтими прапорцями в руках. За ними ступали церковні братства з восьми громад у сотню церковних хоругв, а далі хор вихованців Львівської духовної семінарії та хор дяків. Ці два хори співали поперемінно.

І нарешті домовина, вложена на пірамідальному возі, застеленому килимами, прибраному фестонами із зеленого барвінку. Віз із домовиною тягнули три пари круторогих волів, також у барвінкових вінцях. Попереду й поза домовиною ішли селяни, а перед домовиною три делегати новосілківської громади несли величавий барвінковий вінок із синьо-жовтими стрічками та написом: «Славному парохові – громада Новосілок». Похід, який тягнувся майже на два кілометри, замикало близько сорока возів, котрими з дальших сіл прибули селяни».

До Львова процесія дісталася лише наступного дня. Із станції Підзамче домовину несли через усе місто на Личаківський цвинтар. У ході взяли участь більш як 10 тисяч осіб. Нагадувало дійство Шевченкове перепоховання.

«Була це не похоронна процесія, а всеславний, всенародний тріумфальний похід... Відтоді розпочався справжній культ Поета – Будителя, Провісника, Речника. ...Галичани йшли на Личаківський цвинтар русинами, а поверталися з кладовища українцями», - написав Володимир Горинь, дослідник постаті Шашкевича. 

Маркіян Шашкевич. Повне зібрання творів / Упор. і редактор М. Шалата.– Дрогобич : Коло,– 2012. – 560 с.: іл.

У 1912 році – через рік після Шашкевичевого 100-річчя – вийшла книга «Писання Маркіяна Шашкевича», яка дотепер була тематично найповнішою. У 2012 році – через рік після Шашкевичевого 200-річчя – з'являється перше Повне зібрання творів Маркіяна Шашкевича. В українській літературі, та власне в українській історії, Маркіян Шашкевич був національно найсвідомішим письменником перед Тарасом Шевченком, прямою його предтечею, а знаменита Шашкевичева і його друзів «Русалка Дністровая» була найдемократичнішою, найбільш народною книжкою перед геніальним Шевченковим «Кобзарем».

Перед Шашкевича іменем

Велико ми зобов’язані –

Ти і я.

З такими, як він,

Зв’язані

Незалежність,

Державність,

Наша вкраїнська сім’я.

Такими, Як Маркіян Шашкевич,

Стоїть нація!

Збірник наукових статей і матеріалів «Будитель Галицької України-Руси» присвячений знаменній даті – 200-літтю від дня народження Маркіяна Шашкевича. Подані матеріали висвітлюють окремі аспекти життя і діяльності Маркіяна Шашкевича і його найближчих сподвижників Івана Вагилевича та Якова Головацького у національно-культурному відродженні Галичини.

Шашкевичіана. Вип. 1-2. "Маркіян Шашкевич і українське національне відродження"; " "Руська трійця", її оточення, послідовники і дослідники" ; Ін-т українознав. ім. І.Крип’якевича НАН України; Ін-т-Заповідник Маркіяна Шашкевича у Вінніпезі ; Шашкевичівська комісія у Львові. – Львів-Вінніпег : [б. в.], 1996. – 465с.

У збірнику опубліковано підсумкові матеріали досліджень,проведених за останні роки в ділянці шашкевичезнавства на основі впровадження в науковий обіг нових джерел, недоступного раніше доробку української діаспори, досягнень світової науки. Книга розкриває невідомі, маловідомі або ж замовчувані в умовах тоталітарного режиму сторінки подвижницької діяльності "Руської Трійці", її провідника Маркіяна Шашкевича та його послідовників на ниві національного відродження, а також творчі здобутки призабутих шашкевичезнавців минулого.

Видання розраховане на істориків української культури і літератури, науковців, викладачів та аспірантів, та певне коло читачів, що цікавляться проблемами українознавства.

Русалка Дністровая / вступ. ст., приміт., підготовка текстів М. Й. Шалати. – К. : Дніпро, 1987. – 206 с.

Поява альманаху „Русалка Дністровая” у 1837 р. – це культурно-історичне явище на Галичині: нарешті „живе українське слово пробилося на сторінки книжки, знаменуючи переломний момент в історії національного прогресу” (Шалата М.Й.).

Це була „перша заявка народу Західної України про своє існування, про свою національну гідність…

Ця скромна книжка – подвиг, про який не забуває український народ” (Білецький О.І.).Альманах вийшов у Будапешті накладом у 1000 примірників, з яких 200 розійшлося поміж цінителями слова, а решта була конфіскована австрійською поліцією і знищена. Діячі „Руської Трійці” - Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький – зазнали переслідувань.

Шашкевич Маркіян. „Азбука і абецадло”. / М. Шашкевич – [передрук з унік. оригіналу з 1836 р.] – Вінніпег, 1969. – XVII с. ; 30 с. – (Б-ка Шашкевичіяни ; Ч. 3).

У 1836р. побачила світ полемічна стаття-відповідь галицькому реформатору Йосифу Лозинському, який ратував за впровадження до українського літературного письма польського алфавіту. Борючись проти латинки, Шашкевич наполегливо відстоює кирилицю: „Азбука святого Кирила була нам небесною, незборимою твердею перед довершеним знидіньом…, непоколибимою скалою, на котрій Русь святая через тілько столітей люто печалена крепко стояла”. Він підкреслює шкідливість усякого національно-культурного зречення: „Література будь-якого народу є відображенням його життя, його способу мислення, його душі; отже, повинна вона зародитись, вирости з власного народу і зацвісти на тій же самій ниві…” 

О "Русалонько Дністрова",

Яка дивна твоя мова,

Яка мила, яка люба!

Віднайшлась народу згуба.

То ж підходьте до криниці 

Чистої води напиться!

Джерелисто, веселково

Виграє на дні там Слово.

Йдіть же, люди, з чистим серцем,

Зачерпніть води відерцем,

Долі спрагу утамуйте,

Мови дар любіть, шануйте...

©️Ярослава Павлюк

Джерело інформації:

Яворівська ЦРБ ім.Ю.Липи (Наталія Биба)