12 червня 2020 року минула 121 річниця з дня народження священника, церковного і громадського діяча о. Миколи Вояковського, який у 1936 році будучи парохом Страдча запровадив Хресну дорогу на Страдецькій горі
Сьогодні в Страдецькій печері прагнуть помолитися паломники з цілої України. На згадку прочани беруть із собою печерний пісок, який зберігають як реліквію.
У 1936 р. о. Микола Вояковський запровадив Хресну Дорогу на Страдецькій горі, яку Папа Пій XI благословив грамотою, надавши статус Єрусалимської.
Отця Вояковського можна сміливо назвати подвижником Страдецької святині. Він організував археологічні дослідження печерного монастиря, які проводив д-р Ярослав Пастернак і зробив детальний опис, без якого ми не мали б зараз такої повної уяви про його стан до Другої світової війни.
Після археологічного обстеження, проведеного у 1939 році Ярославом Пастернаком з ініціативи пароха о. Миколая Вояковського, печери облаштували для відвідування прочан, відновивши церкву Матері Божої Нерушимої Стіни. У тому ж році вийшла друком стаття о. Вояковського, у якій детально описано печерний монастир, котрий, на жаль, на наш час зазнав руйнації, бо поблизу розташований завод силікатної цегли. Аби добути пісок з-під кам’яного шару, десятиліттями проводились вибухові роботи. Внаслідок цього засипано один хід повністю, а інший частково.
Довідка:
Отець Микола Вояковський народився 12 червня 1899 року в с. Богданівка Збаразького повіту, нині Підволочиський район Тернопільської області. Навчався в гімназіях у Тернополі (українській державній, 1910—1914) та Станиславові. Заснував у Богданівці хор і драматичний гурток. Воював в УСС, УГА. У 1920—1925 роках навчався у Львівській духовній семінарії Святого Духа. Висвячений 5 квітня 1925 року.
Душпастирську працю розпочав у Скалаті (1925), у 1925—1927 роках — на парафії в с. Оліїв на Зборівщині і Великополі Грудецького повіту (1927—1932). Упродовж 1932—1939 років був парохом у селі Страдч на Яворівщині. У 1936 році о. Микола Вояковський запровадив на Страдецькій горі хресну дорогу. Папа Пій XI благословив цю духовну будову грамотою i надав їй статус Єрусалимської.
У 1939—1941 роках — помічник пароха церкви св. Варвари у Відні, душпастир українських робітників у Судетах. 1941—1945 рр. — помічник візитатора, від 1945 року — апостольський візитатор українців-католиків у Німеччині. Тут видавав «Урядовий вісник» Апостольської візитатури українців-католиків у Німеччині, заснував українську католицьку семінарію, кілька релігійних організацій. Від лютого 1948 року — генеральний вікарій у Німеччині. В грудні того ж року виїхав до США: парох церков в Брукліні, в Баффало, в Коговзі.
Автор публікацій у львівській («Поступ», «Нива», «Нова Зоря») та емігрантській («Логос», «Шлях»—"The Way") пресі, двотомника проповідей (1949,1954).
Джерело інформації:
Страдецька печерська церква – чи не єдина в Західній Україні пам’ятка християнства, що зберегла свій вигляд до ХХ ст. Майже таким,як за часів, коли була монашим помешканням. Це довгий підземний коридор з кількома відгалуженнями, вирубаний у широкому кам’янистому пагорбі. В стінах коридорів були видовбані ніші-келії для монахів. Ще в одному джерелі зазначено: “Служили ті печери за помешкання ченців Чину св.Василія”...
ВідповістиВидалити2У 1939 р. за ініціативи пароха о. Миколая Вояковського було розпочато археологічні розкопки,які зупинилися з початком Другої світової війни. У тому ж році вийшла друком розвідка о. Вояковського,у якій він детально описує печерний монастир, котрий, на жаль, на наш час зазнав руйнації, бо поблизу розташований завод силікатної цегли.Аби добути пісок з-під кам’яного шару, десятиліттями проводились вибухові роботи. Внаслідок цього засипано один хідник повністю, а інший частково. Досі збереглась лавка воротаря, який спостерігав за тими, хто заходив до лаври. Далі праворуч було кілька келій, що слугували ченцям за спальні. Ліворуч від головного входу збереглася печерна церква. У святилищі зліва – проскомидійний стіл з каменю, а над ним заглиблення, в якому поміщалась невелика ікона. Збоку – кам’яний стілець для сповіді. При головній стіні престіл, викутий з каменю на 1 метр висотою. На престолі знаходиться заглиблення для святих мощей. То були, згідно напису, мощі священомученика Тимотея.За престолом, у заглибленні стіни, горіло вічне світло за Кивотом. О. Вояковський, згадує у своєму описі про дві ікони,викуті на стінах – Христа Спасителя в терновому вінку та св. П’ятниці. До нашого часу збереглися тільки два заглиблення, які,можливо, вдалось би ідентифікувати. Побіч печерної церкви знаходиться келія затворника – одинока на всю Україну пам’ятка.
З неї виходило невеличке віконце до святилища, через яке монах приймав Христа у Св. Тайні Євхаристії та діставав скромну поживу...
Надзвичайно цікаво! Дуже дякую, що поділились інформацією!
Видалити