Краю мій Яворовий

«ТІ КНИЖКИ БУЛИ ДУЖЕ РІЗНІ: І В ОПРАВІ ДУЖЕ ГАРНІЙ, І БЕЗ ОПРАВИ, І БУЛИ САМІ РУКОПИСИ», - ЯВОРІВСЬКА ЦРБ ІМ. ЮРІЯ ЛИПИ

При переїзді в Галичину Юрій Липа привіз з Варшави до Яворова і основну частину своєї великої бібліотеки. Остап Малюк, відвідуючи його в середині червня 1944 р., згадував, що одна стіна просторої світлиці повністю була заставлена книгами, журналами і рукописами. Там були, зокрема, друковані і недруковані твори як самого Ю. Липи, так і його батька Івана. Крім того, публікації про них. Кожна книга, журнал і рукопис були позначені екслібрисом. Ю. Липа дуже дорожив бібліотекою і казав: “Можу я загинути, може загинути моя сім’я, а ці книги не повинні загинути”.

Щоб зберегти бібліотеку, Ю. Липа вирішив її заховати. В цьому допоміг член ОУН Кость Кунанець, який опікувався ним на Яворівщині. В селі Наконечне І (зараз – Наконечне Перше) неподалік Яворова на обійсті Миколи Панчишина, тестя К. Кунанця, під стодолою ще восени 1943 р. була викопана велика трикімнатна криївка. Дві підземні кімнати були розділені стіною з дверима; третя кімната – прихована, повністю відгороджена стіною від другої. Стіни криївки обдильовані (обшиті грубими дошками – дилями).Вхід знаходився у виходку (сільський туалет). Під відром (до якого насправді ніхто не ходив, тільки були накидані папери) піднімалася кришка, за якою кілька сходинок вели до криївки. Також були облаштовані вентиляційні виходи, виведені на сусіднє подвір’я.

Перевезення бібліотеки згадувала дружина Костя Кунанця Марія: “В 1944 році, десь на початку червня, до тої криївки перевезли всю бібліотеку Юрія Липи. Липа вже з Яворова поїхав з родиною до Бунова, я і мій Костя взяли фіру з Наконечного, здається, у чоловіка, що його по-вуличному називали Цізда, він жив недалеко коло церкви, там, де називали За Болотом. Приїхали ми троє до Яворова, то було по обіді, зайшли до Пузяків, ті нам відкрили ту кімнату, де були книжки. Десь дві стіні в цій кімнаті були заставлені майже до повали стелажами, на яких лежали книжки. Ті книжки були дуже різні: і в оправі дуже гарній, і без оправи, і були самі рукописи. Якісь назви я не пам’ятаю, бо то не було часу їх дивитися. Ті книжки ми за порядком знімали з поличок і так по кільканайцять обережно носили на сіно, що лежало спеціально постелене на дні фіри. Кость потім накрив ті книжки якоюсь плахтою, і ми поїхали на Наконечне. В криївку ті книжки я вже не носила, пішла до дитини, а помагали моєму чоловікові мій тато і ще хтось. Всі ті книжки вони обережно поносили до криївки і сховали їх аж в ту таємну третю кімнату. Кость розказував, що він їх там добре поскладав, а не просто положив на купи, аби вони гнили, до них також був продух свіжого повітря, щоби вони не плісніли. А стіна, що вела до книжок, була повністю задильована. В ту криївку я ще й свої цінні речі положила, було ще сто сит волосінних і ще дорогий святочний одяг”.

Більшовики спалили хату М. Панчишина в кінці 1944 р. в помсту за участь К. Кунанця у підпільній боротьбі. Але стодола, яка стояла поодаль, залишилася цілою. Господар з дружиною Катериною, донькою Марією та її маленьким сином Романом, похресником Ю. Липи, мешкали по сусідах. Сам Кость Кунанець через порівняно старший вік та погане здоров’я залишив підпілля і ще від осені під фальшивими документами мешкав у Львові. Там був арештований 19 січня 1945 р. і засуджений на 10 років каторжних робіт.

За німців і в перші місяці після приходу більшовиків криївка була порожньою. А впродовж 1945 р. у ній постійно перебували та працювали надрайонний референт пропаганди “Косинка” (справжні ім’я та прізвище невідомі, родом з околиць Белза на Сокальщині), а також його охоронець Мирослав Хтей-“Кушнір”. Бували часто в ній надрайонний провідник Володимир Кунанець-“Інгул”, санітарки Марія Шудрава-“Женя” та Ірина Заблоцька-“Ліда”. Тут стояла техніка, необхідна для роботи пропагандистів: радіоприймачі, ротатор (циклостиль), друкарські машинки.

Хоча бібліотека зберігалася в третій, прихованій кімнаті, але часом повстанці розбирали частину стіни і заглядали до неї. Зв’язковий надрайонного проводу ОУН Микола Кунанець-“Тріска” згадував про книги з бібліотеки Ю. Липи: “Я, як в тій криївці надрайонової пропаганди перебував, то багато їх перечитав. Там були й такі, що в Америці видані, в Канаді, на полицях поскладані, і міг собі, яку хотів, книжку взяти, а за стіною був ще третій як би сховок. То книжки були в другій кімнаті, а ще якісь сховані в тому сховку. Подобалася дуже мені така книжка, десь в Америці була видана, – “Українське військо”. Прапори гарні українські там були намальовані, тризуби наші, вбрані вінком. То були ще його батька книжки, Івана Липи. Тоді в криївці я їх іно в основному переглядав, бо не було дуже часу читати, та й при свічці дуже не начитаєш. То хіба був взяв книжку і, як ходили десь там по полю, то там можна було почитати, чи де в лісі”.

В ніч з 27 на 28 листопада 1945 р. мобільна група Яворівського райвідділу НКВД проводила обшуки у Наконечному І і на засідці затримала Йосипа Музичку-“Вуйка” – зв’язкового надрайонного проводу ОУН, який ішов на зв’язкову хату. На допиті він повідомив про наявність криївки на господарстві М. Панчишина. Реалізуючи ці свідчення, 29 листопада опергрупою під керівництвом начальника райвідділу НКВД Мясоєдова проведено операцію, в результаті якої криївку виявлено і знищено. З неї вилучено ротатор (справний, з усім необхідним приладдям), дві друкарські машинки, три радіоприймачі (один з яких підготовлений до прийому передач), радіопередавач (справний), фаустпатрон, автомат, пістолет, дві гранати, 400 патронів, два сідла, дві шинелі з погонами, документи.

Також, як зазначено у повстанському звіті, забрали “організаційні документи та цілу бібліотеку сл. п. д-ра Липи”.

Згодом Й. Музичка виправдовувався, що коли свідчив більшовикам про існування криївки на господарстві М. Панчишина, то не знав, що вона дійсно там є.

Мешканка Наконечного І Олена Лабай згадувала: “На машині приїхало повно москалів, солдатів і енкаведистів. Облави не робили, перейшли гурмою по селі і пішли просто на подвір’я Миколи Панчишина. І москалі – просто до тої криївки, обступили стодолу і до входу. Залізли москалі в криївку і всьо, що там було – повитягали, взяли на ті фіри. Витягли звідти радіо підземне, машинку друкарську і повно надрукованих вже готових листівок, в яких закликалося людей не йти на вибори. А ті вибори мали відбутися щойно в березні 1946 року. Але що було найбільше шкода, то то, що звідтам вони забрали всю бібліотеку Юрія Липи. Ще в 1944 році, як Липа був живий, його бібліотеку сховали в тій криївці. За стіною криївки була зроблена така скритка, і там ті книжки були. Говорила мені Марійка Кунанець, вона там ті книжки ховала, що москалі б тих книжок не знайшли, але, видно, партизани, що там сиділи, витягнули зі стіни один чи два дилі і брали й читали ті книжки. Видно, чи добре назад не закрили ті дилі, чи взагалі вони не були закриті, але так, що ту бібліотеку знайшли. Хвалилися енкаведисти, що то вони викрили бандерівський штаб. То всьо з тої криївки: і листівки, і книжки – завезли вони тими двома фірами до Яворова і потім говорили, що в центрі міста то всьо спалили, але чи то правда, чи ні, то не знати”.

Про останні дні повстанців з криївки відомо від Миколи Кунанця-“Тріски”. 25 листопада 1945 р. він повернувся із Жовківщини на Яворівщину разом з підпільником Михайлом Яриничем-“Секундою”. Прибувши до Наконечного І, зустрілися з “Інгулом” та кущовим провідником Федором Музичкою-“Микитою”, який відвів обох в криївку під стодолою на господарстві Панчишина. В той час там перебували “Косинка” (щось друкував на машинці) і “Кушнір” (щось переписував). Наступного дня “Тріска” відвів “Секунду” у Наконечне ІІ до “Інгула” та повернувся назад зі зв’язковим Василем Кунанцем-“Листком”. У Наконечному І вони зіткнулися з більшовиками, але змогли відступити. Відтак прийшли до криївки, де повідомили про облаву. “Косинка” прийняв рішення змінити місце перебування і разом з “Тріскою”, “Листком” та “Кушніром” перейшов в іншу криївку. Згодом В. Кунанець сходив у село і з’ясував, що облавники виявили криївку на обійсті Панчишина. Ввечері повстанці вирішили подивитися, що облавники з нею зробили. На підході були обстріляні, “Листок” отримав поранення в плече. Відповідно, повернули на Наконечне ІІ до “Інгула”. Після розмови з ним “Косинка”, “Кушнір” і “Тріска” пішли в Іваники, де зустрілися з хорунжим Йосифом Лопатинським-“Опокою” (надрайонний господарчий референт і інтендант відділу “Переяслави”) та “Іскрою”. Всі разом пішли далі на південь і на підході до присілка Висівка с. Арламівська Воля були обстріляні більшовиками. Зав’язався короткий бій. “Опока” при спробі прорватися до лісу загинув, а “Косинка” був важко поранений і за короткий час помер в руках ворога. “Кушнір” таки добрався до лісу, “Іскра” зумів сховатися в селі. Натомість “Тріска” при спробі сховатися був затриманий. Це сталося 4 грудня 1945 р.

Затриманого М. Кунанця-“Тріску” спочатку відвезли до Мостиськ, а за кілька тижнів передали до Яворова. Там у тюрмі він бачив долю бібліотеки Ю. Липи, про що згодом згадував: “Я сидів тут в Яворові замкнений, то бачив, як міліціонери в камерах палили книжки. Я їх ся питав, і вони мені сказали, що то книжки з Наконечного з криївки витягнули. Привезли їх машиною дві фіри, тих книжок було гори. Всі вони були з бібліотеки Юрія Липи, що знаходилася в криївці Костя Кунанця. Спочатку та література з бібліотеки Юрія Липи лежала на купі в дворі НКВД, а як стало зимно і стали палити, то її брали на розпал. Так що ті книжки всі попалили, хіба котрой з міліціонерів якусь взяв собі додому”.

Подробиці знищення бібліотеки згадувала і Ганна Романець: “Як москалі вже вивозили ту бібліотеку – то було страшне; всьо забрали, всі ті книжки, і машину друкарську, і в центрі міста відразу ті книжки скинули на купу і підпалили. Тих книжок було дві фірі, і то поденки такі наладовані повні, доверху. Як ми ішли зі школи, то ті книжки везли до Яворова. Ми всі знали, що то Липова бібліотека, ну, але з тої фіри Липову книжку вкрасти – то тоді була тюрма. Зараз на другий день ідемо до школи, а то всьо розказує, як ті книжки палили в центрі міста, щоби всі бачили”.

Марія Кунанець також згадувала, що всі книжки Юрія Липи у два заходи вивезли машиною до Яворова, де, може, і спалили, як казали люди. Її ж саму разом зі старенькою матір’ю Катериною та сином Романом більшовики вивезли в Сибір 21 жовтня 1947 р. Після прибуття до м. Осінники Кемеровської обл. маленький похресник Ю. Липи захворів на кір і помер 3 грудня 1947 р. Господар обійстя з криївкою, Микола Панчишин, пішов з життя ще раніше – в кінці грудня 1945 р.

Існують твердження, що не всі книги Ю. Липи були вивезені з Яворова до Наконечного І. Так, Любомира Мокрівська-Венгринович згадувала, що перед виїздом Липи закопали свою бібліотеку на обійсті у Яворові, де мешкали. За її твердженням, у повоєнні роки ходили чутки, що хтось її відкопав і навіть діти “носилися з тими книжками”. Можливо, там була закопана частина бібліотеки, а, можливо, Л. Мокрівська-Венгринович сплутала події і насправді мова йшла таки про книги, сховані у криївці в Наконечному І.

Зі спогадів Євгена Пузяка відомо, що після загибелі Ю. Липи його дружина Галина перенесла частину речей з яворівського помешкання до сусіднього дому, де мешкали Пузяки. Це були, зокрема, друкарська машинка, радіоприймач, два фотоальбоми (їх зберегли і в 1959 р. повернули Галині Захаріясевич-Липі), а також книги. Є. Пузяк запам’ятав “Історію України” Грушевського та чотиритомник “Мазепа” в синій оправі з золотим тисненням. Крім того, рукописи, які Г. Липа назвала дуже цінними і їх необхідно “зберегти від москалів”. Всі речі винесли на горище, крім кількох книг. Всі ці речі чекісти під час обшуку знайшли і забрали у своє приміщення на вулиці Завадівській, 5. Це сталося восени 1944 р.

Є. Пузяк теж зазначав, що ще до обшуків більшу частину книг з домашньої бібліотеки було закопано в стайні сусідів Андрія і Марії Кострубів, звідки за кілька днів Ілько Духнич з Наконечного з хлопцями їх вивіз. Ймовірно, що ці книги опинилися в тій-таки криївці на господарстві М. Панчишина і були виявлені та знищені в кінці 1945 р.

Очевидно, що більша частина бібліотеки Ю. Липи (зокрема, на жаль, і рукописи) була знищена московськими окупантами. Проте частину книг і паперів розійшлися по людях і деякі вернулися його нащадкам.

Автор статті: Володимир Мороз

За рекомендацією 

Яворівської ЦРБ ім. Юрія Липи (Наталія Биба)