СЬОГОДНІ - НЕДІЛЯ СИРОПУСНА. ПРОЩЕНА НЕДІЛЯ
Св. Церква, помалу заправляючи нас до посту, в М'ясопусну неділю казала нам залишити м'ясні страви. В часі седмиці сиропусної або сироїдної Церква дозволяє вже тільки на молочні страви. Та в Сиропусну неділю треба й ці страви залишити. Звідси й назва "сиро-пуст", це є залишення чи відпущення сира. Цей тиждень звався в народі: сирний або масляний, а неділя Сиропусна мала назву: пущення, це є залишення всіх молочних продуктів.
В давнину по манастирях Сходу був гарний звичай: відбувати обряд взаїмного прощения в Сиропусну неділю. Цей обряд виконувався вечором по скромній вечері. Всі монахи у прияві вірних взаїмно просили в себе прощення за свої провини, обіймалися і давали собі поцілунок миру. Також і миряни просили між собою взаїмного прощення. Подекуди при обряді прощення співали стихири Пасхи: "Пасха священная нам днесь показася..." Остання стихира кінчиться зазивом до взаїмного прощення: ...і друг друга обнімім, скажім, браття, і тим, що ненавидять нас, простім усе..." Цей спів стихир Пасхи мав означати, що як у дні Христового Воскресіння, так і тепер на вступі до Великого Посту треба собі взаїмно все простити задля Христа, що задля нас постив, терпів і воскрес.
Цей дуже зворушливий обряд прощення зберігався ще в Києво-печерській Лаврі до часу приходу до влади комуністів. І тут усі монахи мали найперше скромну передпісну вечерю. Потім усі, настоятелі й звичайні монахи, одягалися в монаші мантії і йшли до церкви. Всі настоятелі Лаври, від найвищого до найнижчого, ставали рядом посередині церкви, а вся братія Лаври, яких кількасот осіб, підходили до настоятелів, падали на коліна один перед одним і зі словами: "Прости мені, Отче", чи "Прости мені, Брате", трикратно цілували один одного. А митрополичий хор співав при тому стихиру з великої вечірні неділі Сиропусної; "Сіде Адам прямо рая, і свою наготу ридая плакате..." По обряді прощення всі мовчки розходилися.
Джерело інформації:
Катрій Ю.Я. Пізнай свій обряд! Літургійний рік Української католицької церкви. - Ню-Йорк, Рим: ОО. Василіян, 1982. - 493 с.
Коментарі
Дописати коментар