|Краю мій Яворовий

9 СІЧНЯ - СВЯТОГО АПОСТОЛА, ПЕРВОМУЧЕНИКА Й АРХИДИЯКОНА СТЕФАНА

«Св. Стефан»

Карло Звіринський, Кафедра Сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв

Коли після Зішестя Святого Духа кількість вірних у Єрусалимі стало рости, тоді апостоли, цілковито зайняті навчанням, не могли опікуватися вдовами і сиротами та роздачею милостині. Тож апостоли, як читаємо у Діяннях апостолів: “...прикликали громаду учнів і сказали: «Не личить нам лишити слово Боже і при столах служити. Нагледіть собі, отже, з-поміж вас, брати, сімох мужів доброї слави, повних Духа та мудрости, а ми їх поставимо для цієї служби; самі ж ми будемо пильно перебувати у молитві і служінні слова». Вподобалось це слово всій громаді й вибрали Стефана, мужа, повного віри і Святого Духа, Филипа, Прохора, Ніканора, Тимона, Пармена та Миколая, прозеліта з Антіохії, і поставили їх перед апостолами і, помолившись, поклали на них руки. І росло слово Боже та множилось число учнів у Єрусалимі вель-ми, і велика сила священиків були слухняні вірі. Стефан же, повний благодаті й сили, творив чуда й великі знаки в народі. І встали деякі з синагоги, так званої лібертинів, киренеїв, олександрійців, а й з Килікії та з Азії і сперечалися із Стефаном, але не могли встоятися супроти мудрости й духа, що ним говорив. Тоді вони підмовили людей, щоб сказали: «Ми чули, як він говорив образливі слова проти Мойсея та проти Бога». І підбурили народ, старших та книжників і, наскочивши, схопили і привели його в синедріон. Там вони поставили свідків, які говорили: «Цей чоловік не перестає говорити проти цього святого місця та Закону. Ми чули, як він говорив, що Ісус, отой Назарянин, зруйнує це місце й переінакшить звичаї, які Мойсей був передав нам». І коли всі, що засідали в синедріоні, пильно дивилися на нього, бачили його обличчя, немов обличчя ангела.

А первосвященик спитав: «Чи воно справді так?» Він же відповів: «Мужі брати й отці, слухайте: Бог слави з’явився батькові нашому Авраамові, як він ще був у Месопотамії, перш ніж він оселивсь у Харані, і сказав до нього: Вийди з землі твоєї і з роду твого, і йди в землю, яку покажу тобі. Тоді він вийшов з Халдейської землі й оселивсь у Харані; а звідси, як умер його батько, (Бог) переселив його у цю землю, в якій живете нині. І не дав йому в ній спадщини ані на ступінь ноги, але обіцяв дати її йому в посілість, і його потомкам після нього, хоч у нього й не було дитини. А Бог сказав йому, що його потомство буде захожим у чужій країні, і його поневолять, і будуть гнобити чотириста років. Але народ, що вони йому будуть служити, – сказав Бог, – я буду судити, а після цього вони вийдуть і служитимуть мені на оцім місці. І дав йому союз обрізання, тож Авраам породив Ісаака й на восьмий день його обрізав, а Ісаак – Якова, а Яків – дванадцять патріярхів. А патріярхи із заздрости продали Йосифа у Єгипет, та Бог був з ним і визволив його з усіх його скорбот, і дав йому мудрість і ласку перед фараоном, царем єгипетським, а цей настановив його правителем над Єгиптом та над усім домом. Аж тут настала голоднеча по всьому Єгипті й Ханаані та велике лихо, і наші батьки не знаходили поживи. Зачувши ж Яків, що в Єгипті є збіжжя, послав туди перше батьків наших; а другим разом Йосиф дав себе пізнати своїм братам, і фараонові стало відомим походження Йосифа. А Йосиф послав і прикликав до себе свого батька Якова й усю родину — сімдесят п’ять душ. От і зійшов Яків у Єгипет і помер, сам він і батьки наші. І перенесли їх у Сихем, і поклали в гробі, що його Авраам був собі купив за ціну срібла в синів Хамора у Сихемі. Якже наближався час обітниці, що нею Бог поклявся був Авраамові, народ розрісся і намножився в Єгипті, аж поки настав інший цар в Єгипті, що не знав Йосифа. Він, обходячись підступно з нашим людом, гнобив батьків наших і змушував їх викидати власних дітей, щоб вони не жили. І саме під ту пору народився Мойсей і був угодний Богу; його годовано три місяці у домі батька його. Коли ж він був викинутий, взяла його дочка фараонова і вигодувала його собі за сина. І Мойсея вивчено всієї мудрости єгиптян, і він був сильний у своїх словах і ділах. А як йому сповнилося сорок років, спало йому на думку відвідати братів своїх, синів Ізраїля; і як він побачив, що одному з них чинили кривду, заступився за нього і відомстив покривдженого, вбивши єгиптянина. Брати його, гадав собі, зрозуміють, що Бог його рукою давав спасіння їм; але вони не зрозуміли. На другий день з’явився їм, як вони бились, і єднав їх у мирі, кажучи: Мужі, ви ж брати, чому один одному завдаєте кривду? А той, що кривдив ближнього, відіпхнув його і мовив: Хто це тебе поставив над нами князем і суддею? Чи не хочеш ти й мене вбити, як учора вбив єгиптянина? При цім же слові втік Мойсей і жив приходнем у землі Мідіянській, де породив двох синів. Коли минуло сорок років, з’явився йому в пустині гори Синаю ангел у полум’ї куща вогняного. Мойсей, побачивши, здивувався тим видінням; та коли підійшов ближче, щоб придивитись, пролунав голос Господній: Я – Бог твоїх батьків, Бог Авраама, Ісаака та Якова. – Увесь тремтячи, Мойсей не зважувався глянути. Тоді Господь сказав до нього: Скинь з ніг твоїх взуття, бо місце, де стоїш – земля свята. Бачив я, бачив муку мого народу в Єгипті і стогін його почув я, і от зійшов їх визволити. Ходи ж тепер, пошлю тебе в Єгипет. – Оцього Мойсея, якого вони відцурались, кажучи: Хто тебе поставив князем і суддею? – оцього Бог послав як князя та збавителя, за посередництвом ангела, що йому в кущі з’явився. Оцей вивів їх, робивши чудеса та знаки в Єгипетській землі й у Червонім морі, й у пустині сорок років. Це той Мойсей, що сказав синам Ізраїля: Бог воздвигне з-поміж братів ваших пророка, як мене. Це той, що в громаді, на пустині був з ангелом, який говорив до нього на горі Синай, та з нашими батьками; то він одержав живі слова, щоб вам їх передати. Це той, якому батьки наші коритись не хотіли, а відіпхнули його й серцями своїми повернулись у Єгипет, кажучи Аронові: Зроби нам богів, які б ходили перед нами; бо той Мойсей, що вивів нас з Єгипетського краю – не відаємо, що з ним сталося. І теля зробили собі тими днями, і жертви приносили бовванові, і були раді ділом рук своїх. І відвернувся Бог і видав їх, щоб служили небесному війську, як то написано у книзі пророків: Чи ви приносили мені заколене і жертви за сорок років у пустині, доме Ізраїля? Ви носили намет Молоха і зорю бога Рефана, образи, що ви собі зробили, щоб їм поклонятись! Тому виселю вас поза Вавилон. У наших батьків був намет свідоцтва у пустині, як повелів був той, хто говорив до Мойсея зробити його за зразком, що його він бачив. Його наші батьки взяли і винесли з Ісусом у землю, що нею погани володіли, яких Бог вигнав був з-перед обличчя батьків наших, аж до днів Давида, що знайшов ласку перед Богом і просив знайти житло для Бога Якова. А Соломон збудував Йому дім. Та не в рукотворених проживає Всевишній, як пророк говорить: Небо – престол мій, земля ж – підніжок ніг моїх. Який дім ви мені збудуєте, каже Господь, або яке місце мого відпочинку? Хіба то не моя рука створила те все? Ви, твердошиї та необрізані серцем і вухом! Ви завжди противитеся Духові Святому! Які батьки ваші, такі й ви. Кого з пророків не гонили батьки ваші? Вони вбили тих, що наперед звіщали прихід Праведного, якого ви тепер стали зрадниками й убивцями; ви, що одержали закон через звістування ангелів, але не зберігали його». Почувши це, вони розлютилися своїм серцем і скреготали зубами на нього. (Стефан же), повний Духа Святого, дивлячись у небо, побачив славу Божу й Ісуса, який стояв по правиці Бога, і мовив: «Ось бачу відкрите небо і Сина Чоловічого, який стоїть по правиці Бога». Вони ж закричали голосом великим і, затуливши вуха свої, кинулись на нього разом та вивели за місто, і почали каменувати. Свідки ж поклали свою одежу у ногах хлопця, що звався Савло. І каменували Стефана, який взивав, мовивши: «Господи Ісусе, прийми дух мій!» А впавши на коліна, закликав сильним голосом: «Господи, не постав їм цього за гріх!» І промовивши це, смертю заснув (Ді. 6, 2 – 7, 60).

Ми навмисно навели цілу промову святого Стефана, щоб показати ту ясність, з якою він кількома словами розповів про діяння народу, аж до часів Мойсея, а також, щоб виявити ту сміливість, з якою мученик картав фарисеїв.

Стефан за походженням був жид, “гарний тілом, у розквіті життя і знаменитий бесідник, він показав вірним, як треба вмирати: коли жиди каменували Божого чоловіка, то він звів очі до неба і молився за своїх мучителів; хто інший забуває про тих, що йому найдорожчі, а той молився за своїх ворогів!” (св. Августин). “Він молився за своїх убивців, і тою молитвою приніс Богу більшу жертву, ніж самою смертю” (св. Григорій Назіянзин). Святий Стефан був першим, який після Зішестя Святого Духа прийняв мученицьку смерть за Христа Спасителя; “якщо мученики можуть чим відрізнятися між собою, то найзнаменитіший буде той, хто перший віддав своє життя за Христа” (св. Августин).