|Краю мій Яворовий

«ТО БУВ СТРАШНИЙ НАВМИСНИЙ ЗЛОЧИН, ТАКОГО ЩЕ ЗЕМЛЯ НЕ ЗНАЛА...»

7 серпня 1932 року, було прийнято постанову Сталіна, так званий закон “про 5 колосків”, що стало фактично першим кроком до Голодомору

Саме 7 серпня легкої руки Йосифа Сталіна було підписано кривавий закон, який став початком наступних трагічних років в історії українців. Закон “про п’ять колосків”, або як його ще називають просто “Колоски”, – це народна назва репресивного радянського закону часів Голодомору.

Дослідники зазначають, що текст цього закону був власноруч написаний Сталіним. Закон передбачав за розкрадання колгоспного і кооперативного майна “розстріл із конфіскацією всього майна і з заміною за пом’якшуючих обставин позбавленням свободи на термін не нижче 10 років теж із конфіскацією всього майна”. Амністія у цих випадках заборонялась.

Законом “про п’ять колосків” фактично людям було заборонено їсти. Окрім власне самого закону існувала також Таємна інструкція про його застосування.

Його назвали в народі «Закон про 5 колосків» через те, що навіть за один колосок, взятий з поля, покаранням міг бути смертельний вирок як для дорослого, так і для дитини.

Офіційна ж назва документу - закон "Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації за зміцнення суспільної (соціалістичної) власності". Його було ухвалено спільною постановою Центрального виконавчого комітету і Радою народних комісарів СРСР, а саме авторство документа розробив особисто Йосип Сталін.

Зокрема, цим законом передбачалося покарання за розкрадання колгоспного і кооперативного майна у вигляді розстрілу з конфіскацією всього майна. За пом'якшувальних обставин цей вирок міг бути змінений на позбавлення свободи строком не менш ніж 10 років із конфіскацією всього майна. Амністію у таких випадках було виключено.

Для порівняння: за тодішнім законодавством навіть навмисне убивство каралося ув’язненням до 10 років, а за крадіжку чужого майна присуджували три місяці примусових робіт.

Відтоді власна нива, в яку було вкладено стільки сил і надій, і яка для селянина споконвіку символізувала достаток і можливість спокійно пережити зиму, ставала смертельною загрозою. Зі спогаду Михайла Гавриленка, 1919 р.н., з Котельви: «…Як хтось там вийде на свою ниву й ріже колоски й впіймали його, то судять. Охраняли поле, ну це як вловлять, тут кажуть «враг народу», його як заберуть, то його й нема. Ото таке було, значить…».

Окрім закону, була також таємна інструкція від 13 вересня 1932 року про порядок застосування положень нормативно-правового акту.

Аналіз 20 тисяч справ показує, що серед засуждених було 83% колгоспників та селян-одноосібників і лише 15% — "кулацько-заможних елементів". Отже, цей закон було спрямовано проти селян, котрі рятуючи дітей від голодної смерті, змушені були нести додому з поля кілограм чи два зерна, ними ж вирощеного.

На літо 1933 року за цим законом було засуджено 150 тис. осіб. Зокрема, карали дітей, які намагалися знайти хоч якусь їжу.

Населення опинилося у замкненому колі: з одного боку діяли плани хлібоздачі, які часто були нереальними і прирікали селян на голодну смерть, з іншого - будь-які спроби врятуватися від неї блокувалися конфіскацією всього їстівного (за невиконання хлібоздачі) та вказаним законом.

Цей закон діяв до 1947 року, але пік його застосування припав саме на 1932-1933 роки, роки Голодомору в Україні.

За оцінками Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. Птухи НАН України, демографічні втрати України внаслідок Голодомору в 1932 – 1933 роках становлять близько 4,5 млн осіб, у тому числі 3,9 млн – втрати, пов'язані з надсмертністю, а ще 600 тис. – із дефіцитом народження.

При цьому у ті роки СРСР продовжував експортувати зерно за кордон (у 1932-му – 1,73 млн тонн, у 1933-му – 1,68 млн тонн; протягом наступних років більший показник було досягнуто лише в 1938-му). Цього цілком би вистачило, аби нагодувати всіх голодних.

Для Кремля «Закон про п’ять колосків» став важливим інструментом забезпечення успіху хлібозаготівельної кампанії, а для України – Сталін 7 серпня 1932 фактично підписав смертний вирок мільйонам українських селян…

9 грудня 1948 року Генеральною Асамблеєю ООН було прийнято Конвенцію про запобігання злочину геноциду та покарання за нього. Радянська Україна підписала документ в 1949 році, а в 1954 році – ратифікувала. «Стаття ІІ» Конвенції визначає: «У даній Конвенції геноцид означає будь-яку з наступних дій, чинених з наміром знищити, повністю або частково, національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку:

Убивство членів групи;
Заподіяння серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу членам такої групи;
Навмисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, що розраховані на повне чи часткове фізичне знищення її;
Заходи, розраховані на запобігання дітородіння в середовищі такої групи;
Насильницька передача дітей з однієї людської групи в іншу».

В Україні першим правовим актом, який кваліфікував Голодомор як акт геноциду, був Закон «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні», ухвалений Верховною Радою 28 листопада 2006-го. Стаття 1 цього документа встановила: «Голодомор 1932–1933 років в Україні є геноцидом українського народу». Закон став політико-правовим підґрунтям для проведення масштабного офіційного розслідування злочину геноциду в Україні в 1932-1933 роках.

Порушуючи кримінальну справу, СБУ керувалася нормами як національного законодавства, так і тих міжнародних договорів, які відповідно до ст. 9 Конституції України та ст. 3 ККУ становлять частину кримінального права. Крім Конвенції ООН 1948 року про запобігання злочину геноциду та покарання за нього йдеться про такі міжнародно-правові акти, як Європейська конвенція 1950-го про захист прав людини та основоположних свобод, Міжнародний пакт 1966-го про громадянські та політичні права, Конвенція ООН 1968-го про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людяності.

Вчинення геноциду в Україні у 1932-1933 роках підтверджується:

3456 знайденими та розсекреченими документами органів влади та Комуністичної партії, у тому числі за підписом Сталіна Й.В.;
3186 книгами реєстрації актів про смерть у 1932-1933 роках, що підтверджують масову загибель населення від штучного голоду;
свідчення 1730 свідків та потерпілих від злочинних дій тоталітарного режиму;
857 масовими захороненнями, де поховано жертви геноциду;
735 населеними пунктами, колгоспами, сільрадами і районами України, в яких владою впроваджено режим «чорних дощок»;
400 знайденими та розсекреченими документами Галузевого державного архіву СБУ, що підтверджують організацію владою штучного голоду;
архівними документами дипломатичних представництв іноземних держав;
архівними документами, що свідчать про масове переселення етнічних росіян в Україну;
фотодокументами, якими зафіксовано трагічні події Голодомору.

Аналіз дій радянських керівників дозволяє виявити ряд доказів, які підтверджують наявність наміру знищити частину української нації:

українським селянам було заборонено виїжджати поза межі територій, охоплених голодом; (На кордонах УСРР та на залізничних станціях були розташовані військові частини та ГПУ. Відповідно до постанови від 22 січня 1933 року органи влади були зобов’язані «не допускати масового виїзду селян із Північного Кавказу в інші краї та в’їзд до меж краю з України», а також «масового виїзду з України в інші краї та в’їзд в Україну з Північного Кавказу». Українці були заблоковані в межах голодуючої території і полишені шансів на порятунок);
керівники державних структур на місцях, які намагались допомогти голодуючим селянам, шляхом виділення продуктів з колгоспних фондів, зазнавали жорстоких репресій;
під час масового вимирання українців, у державних резервах зберігались великі обсяги збіжжя, що не були використані для рятунку голодуючих України, також СРСР в цей час активно здійснював експорт українського зерна;
радянська влада відмовилась від міжнародної благодійно допомоги, оголосивши голод в Україні неіснуючим;
з другої половини 1933 року та на початку 1934 року смертність в Україні зменшилась. Це було пов’язано з ухвалою низки постанов, спрямованих на поліпшення умов праці в колгоспах. Вирішальним чинником в припиненні голоду було скасування старої системи хлібозаготівель. Цими діями режим продемонстрував свою здатність контролювати голод.

Про страшні злочини совєцького режиму проти української нації повинен знати та памятати кожен українець, від малого до старого!