|Краю мій Яворовий

ДО 250-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ІВАНА КОТЛЯРЕВСЬКОГО

«Всякому городу нрав і права…»
А селищу – свій драмтеатр

9 вересня виповнилося 250 років від дня народження славетного українського письменника, драматурга, засновника нової української літератури, громадського діяча Івана Котляревського. Аматорський драматичний гурт смт. Івано-Франкового присвятив цій даті постановку опери «Наталка Полтавка», з якою у неділю, 29 вересня, дебютував перед янівчанами.

Якщо вам важко вибратися на вистави до театрів Львова, то при нагоді користайте з такої можливості приїхати до смт. Івано-Франкового. Тут силами ентузіастів створено чудовий самодіяльний колектив, який минулої неділі заворожив своїх земляків майстерною акторською грою. Якби не була свідком, - може б, й не повірила. Але дійство на сцені проходило так природно, що мимоволі захопилася змістом (хоча й достеменно знаю цей твір) і поринула у часи кількастолітньої давнини з тодішніми суспільними відносинами.

Аби відновити у пам’яті глядачів певні віхи життєпису Івана Котляревського, перед початком вистави її режисер-постановник, вчителька української мови і літератури ЗОШ I-III ступенів ім. Івана Франка Наталія Волошин продекламувала уривок з «Енеїди», відтак нагадала кілька моментів з біографії драматурга і зосередила увагу на самій опері.

До речі, вибір янівських драмгуртківців є знаковим тим, що маємо ще одну ювілейну дату – 200 років від дня написання «Наталки Полтавки». І хоча уперше вона була надрукована лише у 1838 році, – вже в рік написання оперу активно переписували, вона пішла в народ, побачила сцену й до тепер не сходить з неї. Такою довговічністю, мабуть, не похвалиться жоден драматичний твір. Всенародну любов «Наталка Полтавка» заслужила реалістичністю відтворення народного життя, дотепністю, захопленням долею простої селянської дівчини.

… Відкривається завіса і перед глядачем постає Наталка, роль якої майстерно зіграла Ольга Великопольська. Її образ дуже правдоподібний авторському описанню – справжня україночка. Ще й дотепна. Відповідаючи на залицяння панича, гідно відповідає: «Знайся кінь з конем, а віл з волом».

А бачили б ви возного Тетервакоського?! У його іпостасі був Роман Ільчишин. Подумалося, що на виконання цієї ролі запросили заслуженого артиста (!), бо так гарно відтворив типаж бундючного пана, який каже, що «по благості всевишнього єсмь чоловік».

Колоритного і такого характерного українця виборного Макогоненка відтворив Володимир Смажевський. Розмовляючи з возним він характеризує Наталку: «Золото – не дівка! Наградив Бог Терпилиху дочкою. Кромі того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, – яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою, шанує всіх старших себе…».

Власне такими висловами Іван Котляревський відтворює риси нашого народу – вихованість, пошану до старших, любов до батьків, працелюбність.

Змінювалися декорації, події, дійові особи… Ось журиться долею своєї доньки Терпилиха. Це Наталія Гогоша вміло відтворила хвилювання матері. З роллю Миколи успішно справився Ігор Дзюба. Добре розкрив образ простого хлопця Петра, закоханого в Наталку Полтавку, Юрій Баландюх.

Складність опери в тому, що кожному акторові доводилося співати. Але й тут янівські аматори сцени дали собі раду. А Ольга Великопольська взагалі виявилася дзвінкоголосим соловейком, особливо у завершальній пісні:

«Ой, я дівчина Полтавка,

А зовуть мене Наталка…»

Зануритися в атмосферу Полтавщини, відчути колорит українського села, селянської хати XVIII століття допоміг глядачеві заслужений діяч мистецтв України, викладач Академії мистецтв, скульптор-монументаліст Юліан Савко, до якого звернулися драмгуртківці. Портрет Івана Котляревського, усі декорації – робота цього відомого мистця.

Музичне керівництво виставою здійснювала співачка оперної студії при Львівській консерваторії, художній керівник народного хору «Вірую» Ірина Вдович. Звукорежисер Олег Хромчак.

Оплесками, букетами квітів вітали аматорський колектив після завершення їхнього виступу. Івано-Франківський селищний голова Іван Семеряк вийшов на сцену з великою корзиною живих квітів і у своєму подячному слові висловив велике захоплення грою акторів і гордість, що тепер в Янові є свій драматичний театр. Бо, як виспівував возний: «Всякому городу нрав і права…».

Марина Бард.

На світлинах: фрагменти вистави;

учасники та організатори постановки опери «Наталка Полтавка».

Світлини Володимира Дацка.